Зміст статті

31 жовтня 2022олександр ковальчук

Джамала "Поклик" (2022)

Прісний мініальбом типової співачки Джамали з декількома секундами вдалого піднесення.

Тужливе курли співачки Джамали на новому EP, де вже немає місця для соулу, фанку чи диско.

Співачка Джамала віддаляється від соулу, фанку та диско на своїх нових альбомах, і тепер поміж тих романтичних кліше її діяльність ще більше нагадує ситуацію у нинішньому українському футболі.

Деградація місцевого футболу розпочалася ще до війни. І десь навіть особливо вчасно нині з'явилася документалка Нація футболу, яка намагається міфологізувати ту дерев'яну копанку чужим голосом. Але попри всі міфи ніхто там особливо не хоче бігати поміж тих муток, а місцеві команди виходять на поле не так грати, як ригати. Копійка капає, на тачки, тьолок та Мальдіви взимку хватає. А для повного щастя ще хіба що потрібно, щоб хтось почав трохи дивитися хайлайти матчів типу Минай – Колос, Кривбас – Інгулець чи Рух – Верес.

Побіжність на останніх альбомах Джамали виявляє схожу нехіть до гри, яка, звісно, притаманна не лише їй в українській попмузиці. Голос є, техніку не проп'єш, то для чого напружуватися, якщо це зацінить лише обмежене коло осіб, а піпл з вереском й так схаває все підряд?

Може це брак конкурентного середовища, відсутність амбіцій та остаточний рівень таланту, але на місцевій сцені є чимало персонажів поруч, які не кайфують від своєї музики. Лише вдають манекенами якісь емоції, хоча без специфічного дару артистизму щось подібне завжди буде лише пшиком.

Десь біля Джамала можна згадати новий альбом Джона Ледженда "Legend" (2022), де, звісно, не старі диски на кшталт "Once Again" (2006), але рівень таки відчувається, і навіть є щось схоже на хіт зі Saweetie. Але й без Ледженда там завжди є чимале різноманіття, де можна згадати, наприклад, Bibio з альбомом "Bib10" (2022) чи особливо бруклінське тріо Say She She з диском "Prism" (2022).

Співачка Джамала чомусь завжди якась прісна для соулу чи фанку. Там, звичайно, не обов'язково бути Jennifer Holliday, щоб тебе згодом пародіював Джим Керрі, але у тих делікатних жанрах щось постійно бракувало Джамалі для повного щастя. Її відхід від соулу та фанку на альбомах "Подих" (2015) і "Крила" (2018) остаточно оформився на диску маніфестного попу "Ми" (2021). Саме після нього вона все більше починає ховатися в електронних туманах, де їй вже потрібна колаба з місцевим гуртом Cepasa.

Попри певне суголосся у своїй назві з її начебто найкращим альбомом "Подих" мініальбом "Поклик" може запропонувати лише водянисте абищо. Сеанс самонавіювання та закликання з чимось абсолютно середньостатистичним і безликим, що так втомлює своєю інкубаторною необов'язковістю у міфічному етнокоді ("Take Me To A Place", "Закохана"). Вона зайва та достатньо передбачувана у цій дріботливій електроніці, де потрібен якийсь фіт Вакарчука зі своєї оранжереї, щоб хоч якось перебити цей млосний жах на беквокалі.

У треці "Сину" (на вірш Василя Симоменка) Джамала намагається повторити фокус з диска "Подих", де з вірша Ліни Костенко "Неандертальці" вона робила найбільш танцювальний трек альбому. І поміж її тужливого курли щось подібне вже стає окремими видом спорту. Воно, можливо, й намагається вирвати щось знайоме зі звиклого контексту, але вже вкотре громадянський пафос ніяк не тулиться докупи з танцями.

Декілька секунд піднесення Джамали у тонкі сфери на альбомі "Поклик" (2022) можна почути лише у колисковому маніфесті "Be brave, be different", де вона так достатньо близько доходить до співочого серця Ніни Матвієнко у її найкращі часи. Але й до тих секунд потрібно пробиратися крізь кліше, старосвітські заклики слухати своє серце та сороміцькі згадки про борщ-поп Cepasa з тією ж Ніною Матвієнко.

Ці декілька секунд мають наочно пояснити Джамалі всю різницю між питомим фолком та міфічним етнокодом у "Take Me To A Place", але у всьому іншому їй варто тягнутися до Apparat з треком "Arcadia" на альбомі "Walls" (2007) чи хоча б до Sohn з треками "Segre" та "Station" на альбомі "Trust" (2022). Хоча для остаточного щастя на цих теренах їй варто переслухати трек "Again" канадців Men I Trust з альбому "Headroom" (2015).

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.