Пісні фронту 2023 (# 50)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Мівіна-поп Jerry Heil понуро бовтається своєю плаксивою локшинкою на бездонному польському ринку.

Трешевий гарем-поп про двіж у зраненій душі та українську вроду віри, нації, свободи.

Доісторичне жахіття графоманського інкубатор-попу про любов у часи війни та цвіт піонів взимку. Навіть старі американські нуари цуралися аж такого наїву.

Псюк пішов, але справа його бурмотіння процвітає. Барабанна утопія про козаченьків з трембітами та трубами.

Бородатий румунський саксофончик на службі неошароварного трешу.

Сентиментальний шансончик з графоманськими вайбами Jerry Heil, який варто вимикати на 5 секунді.

Колгоспна самодіяльність, яка забула взяти зі собою вірьовку та бойовий гопак. Еврінайт ін май дрімс ай сі ю, ай філ ю, сію-посіваю го он. Параджанов та Іллєнко для бідних на кшталт багатостраждальної Толоки (2020) Михайла Іллєнка.

Зеленський-реп про втомлене життя Аліни Паш та фацета на кіпіші, який чомусь вважає себе репером.

Отупілий треш про навколишній треш у місцевій музиці, який ще й навіщось псує своїм існуванням всі згадки про панківський колектив Здоренка та Піпи.

Придуркуватий гімн про генератор та середній палець, який аж проситься на фіт до нісенітниць Псюка.