Зміст статті

15 травня 2023олександр ковальчук

Lely45 "Всі дівчата хороші" (2023)

Панщина сонної бульбашки з традиційним переліком сповідальних частівок про щось неважливе.

Новий альбом української виконавиці Lely45, де вона ніяк не наважиться вийти зі свого інтонаційного заціпеніння на лавці під балконом.

Колись, декілька років тому, Lely45 прогнозували якесь особливе майбутнє. Нині час минає досить швидко, а її обмежений репертуар може лише поповнити загальний пейзаж стагнації певної категорії місцевих виконавців.

Наприклад, гурту Kazka, який до третього альбому повністю відкотився від збочених нюансів свого гарем-попу до вже зовсім стерильних пісеньок. З чогось нового можна побачити ступор неошароварних лебідок на кшталт Кондратенко, Христонько чи Лущинської, які поступово вже зникають у небутті.

Також і Lely45 попри такий омріяний сніданок з Тіффані й досі блукає на теренах якогось київського базару зі своїми частівками, що так заточені під банал для місцевих. Певне, що подібного матеріалу неї ще на декілька альбомів. Вона змушена нині тягнути цю панщину, але десь там, згодом, вона таки явить слухачам якесь інше своє Я. Можливо, що навіть стервезне, як вона сама й співає ("І кожен дасть мені своє ім'я").

І немає у неї наразі ні кайфу, ні натхнення. У треці зі СадСвітом ("Автомагістралі") вона, до речі, співає про щось без любові та радості. У своєму інтонаційному заціпенінні вона продовжує дрібненько вишивати між Аліною Орловою та Іриною Швайдак зі своїми російськомовними впливами ("Всі дівчата хороші", "Габарити"). Подібна застиглість не передбачає розвитку. Якщо тут й блукає якась іронія, то вона так і не виходить за межі впізнаваного образу. Хоча деякі моменти тут натякають на щось інше поміж її стабільно надривного ексгібіціонізму дрібним ахматівським бісером.

Структура її нещастя лише непереконливо вдає артистичною позою щось важливе, де вона навіть так кумедно заїкається про смерть Бога. Вдавання є надзвичайно важливим словом для її сповідальної діяльності. Можливо, що у цьому вона навіть вбачає якусь особливу концептуальність жіночої душі, певний онтологічний маніфест.

Закільцьована одноманітність її ліричної банальності вже відверто дістає ("Тісно", "І кожен дасть мені своє ім'я"). Саме на цих теренах сонної бульбашки її справді важко інколи відрізнити від Tember Blanche чи Krutь ("Дівчинка із Київського гетто", "Місто. Музика"). Ліричні пострибеньки її коника-стрибунця навіть не зауважують на горизонті пришестя лютої зими.

Якщо вона десь і чула про голосові ігри Христини Халімонової на новому альбомі, то щось подібне з усім своїм артистизмом вона традиційно робить грубо та поверхнево ("Маленький Принц", "А може?"). Власне, ігровий момент у Lely45 з такою назвою альбому взагалі відсутній. Може вона просто боїться, що такі делікатні матерії налякають її любого слухача. Он у Халімонової цю гру також мало хто помітив за всім тим пафосом тонкого емпата.

А після фіта зі СадСвітом Lely45 спокійно вже може піти у ретровейв чи хоча б електропоп. Там літепла прохолодність її другої натури буде цілком доречною і навіть загадковою в тумані.

Автор: олександр ковальчук

Приєднуйтесь до нашого нового каналу в Telegram

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.