The Pamphlets "Svit Na Doloni" (2023)

Несмілий ще мініальбом літнього інді-попу від гурту The Pamphlets, де бажане ніяк не може наздогнати реальне без жодної концептуальної думки про такий підступний процес.

Розфокусований наїв EP "Svit Na Doloni" київського колективу The Pamphlets супроводжує високе покликання про радість подорожі та пережитий досвід, а також фраза про зречення старого й готовність до нового.

На цю типову сферу уявного у мові пресрелізів місцевих гуртів вже ніхто зазвичай не звертає жодної уваги. Хоча, звісно, там ще трапляються інколи винятково кумедні приклади самопрезентації. Виконавці мусять співати, а своє мовлення поза сценою їм подекуди краще узгоджувати у дружньому колі з кимось близьким. Он як співачка Халімонова зіпсувала своїм інтерв'ю на Суспільному увесь свій осяйний образок після альбому "Прокидатися Навесні".

Мініальбом "Svit Na Doloni" нікуди не рухається. У житті його героїв нічого не змінюється. Пафос в обрамленні входу та виходу ("Svit", "Na doloni") – це чудово, але всередині тут ще надто прісно для чогось пручавистого. Яке нове, якщо тут ще старе так собі зовсім?

Ідеалом для The Pamphlets має бути трек Indigo De Souza "Hold U" з альбому "Any Shape You Take" (2021). Під час подорожі за таким орієнтиром мислення цього київського інді-попу ніяк не встигає за своїм саундом. Літній вайб прифанкованого інді вони навіщось засмічують своїм удаваним драматизмом та легонькими банальностями а-ля "Не згорає тільки той, хто горить. Ти не стій під дощем, я прикрию плащем" чи інші шрами на серці. Якщо це все щось і нагадує, то хіба що лайтову версію Латексфауни з благеньким мисленням Tember Blanche ("Vulytsi", "Pochekai").

Навіть з такою лірикою The Pamphlets могли б записати класний пляжний альбом, але пафос їхніх чемних інтонацій остаточно добиває вже все інше ("Kolorovi Mrii"). Господи, і це ще Тедрос щось там говорить Джоселін за секс у вокалі. Ідол, до речі, щось наразі вже зовсім сміховинний серіал зі своїм карликовим джалло за грубі гроші. Артистичні моменти серіалу Рей Донован біля нього навіть краще не згадувати всує.

Це навіть не хвиля еротики 90-х з Мікі та Кім чи Керрі (хоча формально це 1986 та 1989 роки), а щось на кшталт стрічки Phenomena (1985) Даріо Ардженто. Лілі-Роуз Депп, яка бочком так нагадує Майлі Сайрус без кулі, трохи далекувато, звичайно, до юної Дженніфер Коннелі (Лабіринт буде лише наступного року). Тішить у ньому лише те, що його герої дивляться фільм Basic Instinct (1992), який завжди більше нагадував пародію (з Верговеном на чолі у цьому можна навіть не сумніватися), а тому у цій підгальмованій старомодності можна таки сподіватися якогось коника.

Млосні інтонації від The Pamphlets важко слухати без сміху, хоча у деяких випадках це чи не найкращий момент альбому ("Dohoryt"). Варто лише порівняти цей трек, наприклад, з "Don't Need U" Astronomyy з EP "Rest in Paradise" (2017), як вся їхня показна розкутість вилізе боком у невпевненість.

Ще більший жах літньої ночі постає там, де вони цей ефект морозива змішують з поезією Лесі Українки та розмішують пляжний настрій осінніми думами ("Atomy"). Джамала вже якось невдало схрещувала Ліну Костенко з танцюльками, але ось цей варіант вже зовсім кудись вбік учнівських забав київського гурту Тільки Світло на альбомі "Леся" (2020).

Схоже, що колективу The Pamphlets на цьому шляху ще варто зрозуміти різницю між змішуванням та збовтуванням. Навчитись розпізнавати нюанси, щоб цей мікс не був аж настільки грубим. І у поміч їм можна закликати хіба що Indigo De Souza з треком "Younger & Dumber" з нового альбому "All Of This Will End" (2023).