Пісні фронту 2023 (# 88)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними війні.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики.

Наразі найкращий трек галичанки Мії Рамарі, але не там, де вона починає ступати стежками Крихітки.

Союз львівського гітариста та прибулиці-бандуристки розбивається вщент об реальності цемент його пласкої манірності та блантової простоти.

Фірмовий поп-джаз з різдвяною ностальгією під ялинку та у кошик.

Грайливий бедрум-поп грається сам зі собою у закритій кімнаті задля деяких цікавих ефектів.

За цим веселим дарквейвом мусить терміново бігати пан Паліндром задля дружньої спілки на майбутньому альбомі.

Театральний речитативець з вульгарним та наївним виколупуванням болю з-під нігтів. Чиста фальш котрогось з львівських театрів.

Жах грудневої ночі у тих моментах, де Кажанна намагається начебто читати реп. Лірична частина її співу – цікавий хіт про квіточку на пустирі, де вона б могла замахнутися на саму Кейт Буш. Лише ескізний трейлер її потенціалу.

Людяна версія пісень Артема Пивоварова без постійного бажання задовбати свого слухача.

Казковий електрофанк про втечу від любовного чару та подальшого забуття.

Здається, що до такого не додумався ні гурт Go_A, ані всі ті вечірні пробаси з гардями. А щастя було так близько.