Ще одне еротично-сотеріологічне сходження у пекло Катерини Гривул задля звільнення світового жіноцтва.
Краківська львів'янка Катерина Гривул на своєму новому альбомі виходить, змучена людьми, щоб виливати щастя в звуки та в звуки виливати муки.
Свій третій альбом Катерина Гривул мала б випустити 18 квітня на самісіньку Страсну п'ятницю. 9 квітня напередодні Вербної неділі також годящий момент для розгортання її сотеріологічного моменту.
Своє еротично-сотеріологічне сходження у пекло задля звільнення світового жіноцтва Катерина Гривул розпочала на дебютнику "Inside the creatures" (2020).
Її деконструктивну мінливість та всі подальші трансформативні практики варто вважати феміністичним маніфестом. Є одна феміністична теорія, яка вважає істерію пародією на чоловіче бажання. Певне подальше юродство – вже можна вважати пародією на відчуття себе лялькою у руках Бога чи соціуму.
І Гривул цілком певна цієї ролі у своїй трагедійності, надмірності та абразивності. Це пародіювання накинутих бажань у відверто хтонічному образі на тих теренах, де й відбувається демонізація кобіт у цьому світі.
Її героїня змушена звиватися змією у тому не лише метафоричному потойбіччі Інакшости. Змушена прикидатися всілякими масками, що ховати свою внутрішню сутність від репресивного чоловічого погляду на розподілене функціонування у природі.
Вона вся у пошуку цілісності, адже ніколи й не мала ідеального стану у цих деформаціях репресивного світу. Вона прагне звільнення, відокремлення від травматичної патріархальної матерії. І весь цей глітч, авант-поп (хоча, певне, таки краще арт-поп) та deconstructed club якнайкраще пасують цим її маніфестаціям.
Її найкращими друзями на цьому шляху є не лише Aphex Twin (з альбомами 1996 "Richard D. James Album" та 2001 "Drukqs"), Björk (та її послідовниці на кшталт Glasser) чи Arca, але й Ash Koosha, CocoRosie, Sophie, Andy Stott чи Світлана Няньо.
Альбом"Inside the creatures" (2020) повставав своєю хворобливою готичною атмосферою супроти механічності існування у подобі ляльки для забави. Повставав супроти остаточності та незворотності цього стану своєю апокаліптичною, атональною луною та насмішкуватими ритуальними вишіптуваннями. Йшов своїм багатоголоссям до колективного воскресіння, до піднесення д'горі.
Її друге сходження додолу на альбомі "Tysha" (2022) вже ближче підходило тією гуцулією до третього альбому "Spomyn". Своєю мінливістю боролося супроти заціпеніння форми, певної закам'янілої скутості, яка унеможливлювала подальший самостійний розвиток без жодного стороннього впливу. На цю величаву церемонію Аліна Паш мусіла б заглядатися з подвійною, якщо не потрійною силою зі всім своїм кітчем.
Ритуальне піднесення ставало все більш глузливим для непосвячених. Ще більш летким поміж тих глітчів, відверто насмішкуватими поміж своїх трансформацій, дражнилося своїми урочистими пребраженнями у горах зі всього назавжди нерухомого.
Її третє сходження у пекло на альбомі "Spomyn" не так спомин, як нагадування. Її героїня, як і Лесина Мавка у "Лісовій пісні", є феміністичною версією Ісуса. Це ще одне Лесине вивертання навспак християнської адаптації народних вірувань та ієрархії загалом, де Гривул можна назвати посестрою артистки Yuvi. Дивно, що поміж ними ще не було жодної колаби, хоча цей момент, звісно, легко можна надолужити.
У Лісовій пісні (1961) Віктора Івченка довга тінь Того, що в скалі сидить була алюзією до стрічки All That Heaven Allows (1955) Дугласа Сірка (тінь Носферату (1921) Фрідріха Вільгельма Мурнау в Івченка також там є). Там на початках шпиль церковці кидає свою довгу тінь на міщанську мораль одноповерхової Америки, сепарує прошарками та не дає багатій вдові кохатися зі своїм бідним садівником. Сірк, до речі, був одним з натхненників для Девіда Лінча та його оксамитових вух.
Обабіч Yuvi у цьому сестринстві на вкраїнській сцені ще також можна загадати Khrystyna Kirik, Гніздо вивільги, Марту Ковальчук, bulovinova (яка стібе то Гамлета, то Адама) і навіть Халімонову.
На альбомі "Spomyn" Катерина Гривул вже остаточно являє світові цю сотеріологічну Мавкову іпостась на тлі Того, що в скалі сидить ("Mertvi Zhyttyam", "Pole Polynu"). Трансформативне у ній стає ще більш вибуховим. Якщо Ісус був теслею, то вона, звісно, що каменярка ("Ulamky Lyusterka"), яка сама спроможна витесати всі свої екстази собі без будь-якого погляду Берніні.
Ще більше трагедії, ще більше надмірності, ще більше кемповості, адже її мета – пробитися на той бік, дістати начебто неможливої всієї повноти своєї краси за межами ритуальних обмежень ("Hra v Tsvirkuna", "Vdykh Vydykh"). Відьмацьке вишіптування ще більш травматичне у своєму багатоголоссі досвідів ("Sontse Pam'yatti"). Фолкове ж ще більше оголюється цією готикою, вивертається назовні у всіх своїх деталях. Це ще одна форма спротиву. Іронічна, еротична, відверто глузлива ("Zovsim Niskil'ky").
Фінальний трек "Vichnyy Vohon'" є щирим пересмішництвом Христа. Це реквієм за старим світом, де Гривул перстом вділяє остаточні призначення на віки вічні. Праведники – одесную, грішники – ошую. Це цікаво та весело слухати. Сковороді та Соррентіно це б сподобалось. Верговену та Майку Фланеґану також. А от Даррену Аранофскі у нинішньому стані, можливо, що ні (сорувка за одні чоловічі прізвища).
Настав час для воскресіння. Бо немає нічого таємного, що не стане явним, і нічого схованого, що не стане відомим і не вийде назовні. Хіба не у цьому весь сенс Апокаліпсиса?