Дебютний альбом Марти Ковальчук в іпостасі вифлеємського немовлятка у бурхливому морі уявних спокус.
Сольний реліз фронтвуменки гурту iamyou з масштабним концептуалом, який може виявитися диким гоном її ненадійної оповідачки.
Мультивсесвітна концептуальність у голові однієї артистки на 20 треків – то є ціле випробування, чи якби тут зазначив неук Псюк – справжня аскеза. В ідеальному стані альбом "Присвята" мусів би сягати дев'яти треків і на тому можна було мати чистий спокій.
Шанована киянка Марта Ковальчук щось трохи перемудрувала з цим концептуальним альбомом про емоційну подорож альтернативними світами та боротьбу з внутрішніми демонами.
У цих голосах, які чує її лірична героїня задля порятунку однією піснею цілого світу, важко узріти якусь духовну мандрівку чи сюрреалістичну реальність. Її хаотична метафора доволі банальна та нудна, жодної четвертої стіни вона не ламає попри всі свої звитяжні маніфести.
Марта тут, звісно, ненадійна оповідачка. Усі її інтермедії в альбомі на двадцять треків відверто непотрібні. Навіть якщо скоротити "Присвяту" до дев'яти заповітних треків, то він жодним чином не дотягує до дискографії гурту iamyou. Навіть якщо вважати весь цей процес диким гоном від кобіти, яка справді вміє гнати та стібати, то це якось не дуже й допомагає. На сій біблійній нивці вона чомусь програє Заюшкіній під час добирання святих слів, хоча ще декілька років тому все було інакше.
Вона не зраджує свою попередню поставу, однак розмах її дебютника майже розбазарює всю спадщину гурту iamyou в іпостасі вифлеємського немовлятка у бурхливому морі уявних спокус. Її богоносиця у Божій зброї – у броні праведности, підперезана правдою, зі щитом віри, з шоломом спасіння та мечем духовним, який є Словом Божим (Еф. 6, 11-17) – лише нагадує якусь карикатуру. Нову частину стрічки Дуже страшне кіно.
На трьох мініальбомах гурту iamyou нічого подібного майже не було приблизно. Так, її любов до в'язкого індастріалу та глючної трипхопи, де пекло завжди за рогом, завжди була безсумнівною ще з мініальбому "Forest" (2011). Вже там вона спокійно могла бути кабаретовою посестрою Заюшкіної ("Metamorphosis") та прикладом для Юлії Юріної. Вже тоді вона могла щось прошепотіти на вушко гурту Disappeared Completely ("Set Up").
Мініальбом "Частина друга" (2013) є безсумнівною вершиною гурту iamyou. Наскрізь хітовою та глузливою у своїх задзеркаллях ("Відверто", "К'янті"). У нуарному глузуванні вона спокійно могла змагатися з Крихіткою ("Амбівалентність"), а в глючних вивертах зі самою Заюшкіною ("Цей біль: Як алкоголь агоній")
На мініальбомі "Змістовно різні" (2016) вона мала бути подругою Заюшкіної ("Страждання в шухляду"), щоб разом з Крихіткою стати найбільш глумливою трійцею жіночого року в Україні ("Схожа"). Несподівано там можна навіть натрапити на якусь подобу предтечі гурту Ragapop ("Жовтий князь").
До сольного дебютника Марта Ковальчук підходила у статусі шанованої та цікавої артистки. Її рекламні масштаби сповіщали про щось особливе та неповторне, однак на "Присвяті" тєжко не лише з хітами. Їй самій не смішно з таких демонів у голові її ліричної героїні? Десь до восьмого треку її альбом нагадує підпільну версію рок-опери Ісус Христос – суперзірка.
Марта тут, звісно, зірка, але її лірична героїня навіть не думає перевертати цю ісусову оптику за прикладом Мавки Лесі України (слух. Yuvi). Триває дещо даркуватий електропоп, який постійно чомусь таки хочеться вважати ретроспективною пародією на Онуку кітчеву, адже трек "Ні" всуціль є таким богомільним етнокітчем, що бракує лише альони альони та Джері Гейл.
Трансформована молитва треку "Храм" нині є доволі банальним та спрофанованим явищем попри всі згадки про NIN ("Closer" тут не буде взагалі) чи Бет Гіббонс. Певне, що й martha вона від її beth. Бути наставницею для Юріної – це трохи не її рівень.
Десь з восьмого треку вона почина поволі просинатися у своїй трипхопі ("Дорогожичі"), хоча навіщось й звучить як послідовниця Ліни Костенко (“Багатосвіт спроб”) та згадує всує війну. Нарешті вилазять на світ її глузливі ремарки, які й рятують трохи її психоделію та скрябінську готику поміж всіляких портісгедів ("Споручниця грішних") і навіщось пролонгованих треків ("Принцип суперпозиції")
Сарказм – це її суперсила. Цьогоріч, до речі, Україна отримала ще одну уїдливу чарівницю – артистку Аліну Буловінову. Тривіяльність треку "Пояснення перше" цікава лише тим, що про одержимість та втрачений зв'язок з реальністю її Жанна д'Арк говорить саме чоловік. Такого наївного газлайтера навіть її ненадійна оповідачка може вигадати у голові за секунду, а тому більше цікавлять джерела її натхнення. Серіал Легіон (2017) чи стрічка Зака Снайдера Заборонений прийом (2011)?
Сарказм – це джерело її натхнення, де поміж всіляких травматичних деталей вона може стати не лише посестрою Халімоновій, але й зазіхнути на посаг справжнього феміністичного гімну, якби, звісно, в Україні фільмували серіал на кшталт Bad Sisters ("Грати на басу").
Мусить цього триматися, не відпускати та цим перемагати всілякого супостата у невидимій брані. Мусить завше пам'ятати про жінку Лотову та не обертатися назад своїм орфеєм.
Десь тут й лунатиме трек "Rewind" від Бет Гіббонс з її дебютного альбому "Lives Outgrown" (2024).