Шансон, що прикидається репом. Картонна стилізація, що вдає з себе злі вулиці.
Дебютний альбом псевдодуховного кітчу від анонімного репера, який чомусь вважає себе людиною-совою, хоча насправді просто ніхто.
Масковий виконавець Харфанг та його продюсер Євген Тріплов трохи переплутали Україну з росією. Тут їхній православний реп відразу занурюється у гомеричний ефект і без гітари Леоніда Даниловича.
Пафосний псевдорепер Харфанг є лише іграшкою у руках продюсера Євген Тріплова (Wellboy, Трінчер тощо). Всі його комічні куплети спроможні лише на плаксивий шансон з навалою псевдоромантичних кліше та цитатами Ісуса, де орієнтиром відверто бовваніє православний реп з росії.
Він навіть не маска, а просто мертвонароджений покруч маніхейського мислення шансону. Плаксива версія Міші Правильного та Псюка. Це відверта мєрзость, де у псевдодуховних заповідях на кшталт "На моїх руках світло. Я повинен його до кінця донести. Не ведіться на бісів. Бог буде поряд, нічого не бійся" бракує лише великомучениці Jerry Heil ("Місія", "Не виходь із дому").
Цікаво, що за місійністю та етномотивами з церковними дзвонами він навіть дозволяє собі фразу "Тут кожен за країну, за волю, за культуру. Якщо по-чесному, то кожен дбає лиш про свою шкуру". І що, Харфанг також?
Це все водночас й пародія на те, що роблять Правильний та Псюк у своєму босяцькому моралізаторстві ("На кортах брати, а чорти нам не кєнти" у "Два світи"). І так кумедно споглядати те, як натхненні скрипки намагаються піднести того Харфанга догори з російського болота.
Російський православний реп в Україні звучить абсолютно тупо навіть зі співами самого Тріплова. Альбом "Джерело" і є повністю тупим матеріалом зі своїм кальянним бурмотінням під ніс. Чого ще чекати від шансонної сентиментальності на кшталт графоманії "А твої сльози впали на подушки, бо в нас не так, як пишуть твої книжки", "Залита слива. Моя душа вразлива. Та головне, щоб ти була щаслива" чи "Я буду слухати лиш свою долю. Я хочу сина і вдвічі більше хочу доню".
Лише типових патріархальних засад ("Ти мені на зло зробила, лише собі гірше"), які копіюють старий хіт Петлюри "Платьє бєлає" ("Фата"). І вже такі ті православні пацанята тонкосльозі, усі-пусі, що хоч до циці їх прикладай.
Десь трохи дивно, що у кальянному та цоївському треці "Іуда", де Харфанг трохи вважає себе Ісусом, не цитують повісті "Іуда Іскаріот" російського письменника Лєаніда Андрєєва. Щось трохи Тріплов почав забувати про своє коріння за нацвідбором до Дитячого Євробачення.
Російський православний реп (реп-шансон) в Україні – то є сміх і гріх. Зразком такої гомеричности на альбомі "Джерело" є трек "Правила" з таким собі АрХангелом. Бісівської маячні псевдодуховного кітчу там цілим жменями.
Від "Якби темна дорога не вабила, я приймаю лише Божі правила" до "Наші слова для бісів, наче сабля" чи "Я робив все щиро, поки вони робили все задля, але коли втручався Бог, у них вмикалась задня". Вони ще навіть вважають свій православний реп (шансон) андером, хоча трохи незрозуміло з якого переляку.
Отож за пацанською маскою маємо тут лише інфантильного персонажа, який співає всіляку псевдоромантику про розбудову нового світу, хоча насправді мріє лише про квартиру у Києві з парковкою та ОСББ ("Вся моя сила у твоїх очах" у "Крилах").
Це й не реп, а одні псюкізми. Суцільне пацаняче балабольство ("Коли тебе побачив, я знайшов себе", "Я не віддам тебе нікому"), що так чомусь нагадує лірику деяких українських виконавиць, які так хочуть розчинитись у Комусь, щоб віднайти у Ньому своє остаточне покликання. То може Харфангу ще потрібна і жіноча маска для потаємних сценаріїв?
Закономірно, що десь у цій пацанячій зраненості, де ліричний герой так пронизаний стрілами, наче той святий Севастіан, рано чи пізно почнуть вилазити на світ Божий і моменти чогось гомосексуального. Православних геїв на вкраїнській сцені ще не було.
Останні два треки цього альбому наче писала інша людина. У треці "На щастя" нема Тріплова ні в ліриці, ні в саунді, а Чемеров (якого милого він тут забув?) десь трохи дістає того плаксія Харфанга з російського пекла. Трек "Остання людина" взагалі так собі іронічне диско фальцетове з пародією на Монатика та Циферблат, наче Тріплов згадав щось собі нарешті з гурту Бамбінтон.
Мо' й справді Тріплову бракує якихось православних геїв обабіч, поки він тутешнім деміургом крутить тією людиною у масці на всі боки? Рустикальна маска Харфанга може подумати про свою версію хіта Village People "YMCA".