Необов'язковий мініальбом Саші Чемерова на теренах публіцистичної банальности.
Ще один сольний реліз фронтмена гуртів Димна Суміш та The Gitas під терновим вінцем кінця світу.
Саша Чемеров начебто вже давно в українській музиці, всіляке бачив на своєму рокерському та поповому шляху. Звідки тоді у нього стільки блаженного потягу до магічного реалізму у пресрелізах, який так щиро обіцяє зірку з неба?
Свій новий мініальбом без жанрових обмежень він відверто називає біполярним стриптизом, інтимним актом відкриття перед слухачем. Та це ще так, легка прелюдія. Адже далі він голосно заявляє, що його новий мініальбом є унікальним та автентичним (саме так і ніяк інакше).
"Більше ніхто так не зробить з багатьох причин, плюс це ще й великий ризик. Так, я хочу стерти кордони жанру. Я хочу поєднати протилежне. Я малюю велику картину, що зблизька являє собою грубі мазки, а на відстані перетворюється на витвір мистецтва. Я хочу дати вам палітру кольорів, де кожен знайде свій улюблений відтінок, а хтось змішає всі в своєму улюбленому плейлисті", – наголошує він усім охочим.
Зблизька чи навіть здаля на мініальбомі "Dymna Sumish" немає жодного стриптизу. Показувати йому особливо нічого. Та й хто там ще не бачив чогось такого? Жодного ризику чи стирання кордонів. Лише хаотичне нагромадження безсенсовних блоків.
Може у тій фрагментарности і є якась концепція, проте більше схоже на те, що Чемеров просто десь заблукав. Після колаб з Мішою Правильним та Христиною Соловій трохи важко ось так відразу вийти на шлях істинний.
Ще й торішнє EP "Біполярник" мало чим могло потішити у своїх декламаціях. Там знову бракувало Хливнюка, Лєра Мандзюк була відверто зайвою, а сам Чемеров навіщось зазіхав на посаг Павла Зіброва.
Увесь матеріал з нового релізу він спокійно міг роздати всім охочим у статусі безсрібника. Від днб до попу через постґрандж, індастріал і начебто southern rock у ньому всуціль панує одна втома. Декілька років тому щось з цих фрагментів він би міг віддати Паліндрому чи проєкту mertvi dereva.
Нині ж вони вже переросли так чи інак цей матеріал ("Спалахи", "Крики"). Цікаво, чи є у тому його "спалах зліва, спалах справа" якийсь несвідомий перегук з "бєрег лєвий, бєрєг правий" з Васілія, прости Господа, Тьоркіна? Окрім, звісно, елементів ядерного захисту.
Банальність його публіцистики ("розіп'яли твою щирість") унеможливлює всі ефекти повзучої невблаганності та момент хоч якогось саспенсу. Декламації про демаркацію совісті роблять з нього лише пародію на футуриста.
Всі свої речитативи він би міг віддати сумирному реперу Отою задля подальшого супокою, адже ті його трансформації на кшталт "ту мач яром, ту мач долиною" пасуватимуть хіба харківським версифікатором Ель Кравчука ("Згоривниз").
Отой також нині зазіхає на статус пророка, хоча що одному, що іншому нічого особливо сказати у своїх маніфестах на кшталт "Історія проста. В ній Юда цілує Христа. І ким би ти не став, став на Любов. Разом і до кінця, міцно склеївши наші серця" ("Карта Бажань").
Якось важко ось так відразу помітити у Чемерова противника делогізації та прихильника комунікації під час війни. Особливо там, де він дає розгублену маріонетку Надійки Дорофєєвої з фразами "гріхів рулетка, ми зірвали куш", "ти втратив точки дотику, засинай котику", "хочеться і колеться, манять шипи" ("Точки Дотику").
Та й коли хоч трохи його Quest Pistols міг дотягнутися до GusGus. Варто сподіватися, що він хоч трохи стібеться з цього сегменту вкраїнської сцени, щоб самому рухатися зі ще більшою силою хоча б убік LCD Soundsystem.