Одеський репер Коваль зі своїм хохма-репом у статусі вождя культурно-просвітницького повстання.
Побожна розмова з Богом посеред курганів несподівано перетворюється на пародіювання пророчої місії Міші Правильного.
Одесит Коваль на своєму дебютному альбомі пропонує щось здаля схоже на реп. Його неповоротка та недоладна конструкція ледь дріботить лапками. Не факт, що якщо вона перевернеться зі спини на черевце, то зможе ними ходити без шкоди для здоровля.
Це не альбом, а чиста хохма, як би сказали в Одесі. Загалом у ньому можна сміло зупинятися на першому треці, адже цього цілком вистарчить для розуміння всіх подальших треків. Далі подібного піднесення вже майже не буде.
Його хохма-реп настільки загальмований, що краще б він щось про травичку читав у такому закам'янілому стані, аніж про щось соціальне чи релігійне. Одноманітні маніфести не знають у ньому жодних нюансів. У них він однаковий скрізь, що у політиці, що у любові.
Цього пафосного деміурга одеських дворів з громіздкою претензією на унікальність можна відразу поставити біля релізів Боба Крома та Ласта чи Хонеста з Шахідом. Різниці, власне, жодної у їхньому тому, що вони чомусь вважають репом.
І як Міша Правильний, одесит Коваль хоче врятувати цей божевільний світ з гріховних тенет. Хоче всесильним пророком привести його за мотузочку до милосердного Бога. От тільки останній Міша Правильний вже чомусь обіцяє всім зустріч у пеклі (слух. трек Коваля "Омана"). От тільки з неповороткого пафосу альбому "Коваль" чомусь лише хочеться нестримно реготати впродовж.
Чомусь важко постійно не думати про те, що ця лекція деміурга, чаклуна та шамана Коваля є лише сповільненою пародією на всі альбоми Міші Правильного та його драконів ("Сіре пекло"). Хтось би вже давно мусив це хоч трохи зробити. От тільки про масонів Міша, здається, так нічого й не згадував, а от у масона Коваля є про це цілий рядок "майбутнє саме за масонами, бо ми плекаємо розум в голові" (трек "Кривавий спорт", де він чомусь не згадує Ван Дамма попри всю критику совка).
Отже, настав час поміж всілякої духовної спраги зостановитися на першому треці ("Рушниця") хоча б заради ось таких кучерявих рядків: "Є, а, Коваль – митець. На мікрофоні – істинний жрець. Наче Мамай я віщаю із гаю, що аж долітає до твоєї мами вітальні", "Таємні знання я розкидаю на рими, прохання – не будьте глухими. Тут теми інтелектуального інтиму, щоб богема розпустила вітрила", "Час і простір я намотую на руку як її волосся", "Все, що я роблю по вказівках із зоряного кораблю. Слухай, малюк, тут пан Владислав Рибчинський чисто прийшов постріляти злочинців. Гарний план, мікрофон – то рушниця. Вчиться, малі, поки батько на місці".
Так його чернець Ордену Кирила та Мефодія, який взагалі не бачить берега, Землі та Чумацького шляху у своїх козацьких гіперболах, стає чистим мемом, а не репером. Живою пародією на Мішу Правильного, яка у своїх нестримних бажаннях перевершила всі подальші потуги Міші Правильного на мільйони років вперед. Після цього альбому Коваля Міша Правильний може спокійно йти на пенсію чи відразу переходити у якийсь інший жанр з безповоротною зміною лірики та оптики.
Йому вже важко буде переплюнути маніфести цілого вождя культурно-просвітницького повстання з ось такими рядками: "Молюся святим усього римського світу, щоб Константинополь у Києві відродити" ("Взиваю до предків"), "Терновий вінок голову тисне, як на статуї в Христа", "Прага – ти неначе мама слов'янського світу. Апогей розуміння Нового заповіту", "Українську почули вперше. Сказали, що, мабуть, нею говорив Бог" ("Карлів міст"), "Підкажи мені, Боже, дорогу, докричатися до свого народу, дай мені змогу, благослови моє слово, дай сили на перемогу", "Дай їм розуміння глибини етнічної, нащадки великих племен повинні гідно тримати себе, будувати Царство Небесне на своїх теренах, дивитися вверх і вперед", "Покажи їм їх походження – це буде епохою Київського відродження. Отже, я входжу у транс, ототожнюю Всесвіт з волею Божою" ("Вверх і вперед"). Бідна, бідна Jerry Heil. Вона ніколи більш не додумається до чогось подібного у своєму псевдодуховному кітчі разом з пророком Вакарчуком.
Цікаво, що навіть коли Коваль збивається з цієї профетичної гіперболізації простору, то він недалеко втікає від Міші чи його персонального трампика Гоні у своїх ілюзорних заявах на кшталт "нарешті український реп виглядає як хіп-хеп" чи "ми каста небесного репу" ("Грецька бецька"). Десь тут вже час трохи задуматися над тим, що Міша Правильний – це тутешній Ілон Маск.
Інколи чертоги розуму одесита Коваля, який таки пестив свою віру змалечку, продукують й начебто якісь адекватні думки ("Поки ми толеруємо Воланда – всі горітимемо синім полум'ям", "судді, прокурори, мусора – це ганьба" у "Спм"), однак його галактичний ентузіазм відразу все завертає до мегаломанської пародії.
Звісно, що його єдиний романтичний трек на альбомі беззаперечно підпорядковуватиметься вищій меті – волі Небес: "Слухай, мала. Я твій персональний Дрейк і Тімбаланд. Слухай, мала. Я напишу тобі безліч духовних балад, бо той талант нащо потрібне, коли ти не моя мадам. Нащо та війна між нами, краще давай цілуватися, не будемо ледащі. Та ще давай дітлахів наробимо звитяжних, могутніх козаків" ("Слухай, мала").
Хтось, схоже, у самій Одесі уважно читав з олівчиком львівські праці Юри Михальчишина про жіночий ідеал соціал-націоналіста.