Псевдорепер Міша Крупін та його набір слів чіпляється за порожнечу бідненьким хлопчуриком.
Здається, що дебютний альбом артистичного харків'янина Крупіна у сольній подобі за межами гурту Корупція.
Оксамитовий кітч харківського виконавця Міши Крупіна замиловано споглядає свій голос на своєму пупці у безплідних спробах синергії російського мислення та українського слова.
Російський шансон загалом кохається у кітчі. Міша Крупін ніколи не соромився кохатися у шансонному кітчі у складі гурту Корупція.
Можливо, що навіть десь глибоко у серці відчував трепет якоїсь місійности – підіймати свою аудиторію до чогось дещо вищого. Все це, звісно, було не настільки примітивним, як співоча діяльність Максима Бородіна, хоча й у 2019 на російськомовному альбомі "Журавлі" це вже було так собі.
Там відразу все можна було зрозуміти після перших двох треків, а тому не зовсім зрозуміло, навіщо все це було розтягувати на цілий альбом. Уся ця спроба десь услід за Кровостоком зміксувати високе та низове мала значно менше сенсу та впливу.
В українському контексті якось вже зовсім відверто було байдуже навіть на те іронізування зі шансонних тропів. Звісно, що подібне мислення, та шансонна сентиментальність поведінки у злому світі з добрим Боженькою за пазухою, нікуди не щезне з України ще декілька найближчих десятиліть (якщо не століття). Невідомо тільки навіщо тягнути все це за собою?
Можливо, що він навіть вірив попри весь свій глум у те, що є такою собі та лагідною перехідною формою, яка щось там плавно трансформує аж до часу остаточної відмови від всього попереднього. Та вже тоді він був хіба що такою собі жінкою Лотовою.
Якийсь глузливий сенс мало хіба одноразове схрещення трипхопу та шансону, а все інше обрамлення шансону всілякими ретровайбами (соул, блюз) аж ніяк його не ушляхетнювало. Лише ще більше виявляло його кітчеву порожнечу.
В україномовних перекладах його російськомовних треків панував суцільний жах для концепції, яка давно вже зникла. Кітчевість, до речі, лише посилилися у тих його шансонних стилізаціях.
Єдиним шляхом для нього мав би стати процес поступового відокремлення від шансону тих його нахилів до 50-х (рок-н-ролу) та 60-х (соулу). Там щось монатикове у ньому могло б взяти за приклад хоча б фіна Bobby Oroza з його чикано-соулом на альбомі "This Love" (2019).
Замість цього він, як і Максим Бородін, десь достатньо прогнозовано пішов у бік Вакарчука та всілякої трешевої бондіани зі словами "запрягайте хлопці, коней". Якимось вже зовсім дивом він не опинився зі своєю одеською "Скрипочкою" поруч зі Славком на альбомі Океану Ельзи "Той день" (2024).
До свого, здається, сольного дебютника "Не сьогодні" Крупін ще міг якось експлуатувати образ жигана (з яким усі хочуть гулять). На ньому він вже так звучить бідненько, наче якийсь загублений хлопчурик, який раптом втратив доброго Боженьку за пазухою.
Крупін постійно подає себе якимось виплеканим з морської піни цабе та у хуліганському вальсику "Невелика проблема" він не надто далеко втікає у своїх шансонних стилізаціях від чогось вже зовсім дрібного на кшталт Яктака чи Парфенюка.
Якщо раніше у нього було щось на кшталт пародії на шансон, то нині у нього триває хіба пародія на реп з відвертим набором випадкових слів, де його легко можна назвати псевдорепером, а його треки – репчиком. Оскільки комічність Крупін акумулює доволі слабеньку, то навіть проєкт Рожевий Бліндаж і Гав-Гав є значно кращим на цих теренах.
Десь би тут мала бути подвійна харківська колаба Міші Крупіна з пророком босяцьких істин Мішою Правильним, який також полюбляє жонглювати допотопними сенсами, але, видко, не судьба ("Не сьогодні", "Чорна сукня"). То дивний направду мікс шансону та репу (речитативу), де водночас можна почути алюзію на Андрєя Дєржавіна та щось на кшталт репера Everlast ("Аристократ", "В календарі"). Краще б Крупін винайшов вже якийсь мамбл-шансон.
За межами репу у чомусь начебто блюзовому він якось намагається врятуватись саксофоном, що той гурт МУР у кіно, проте від кітчевої штучності так легко не втекти ("Від болю") навіть під час начебто самоіронічного крику душі про кохану музику ("Музику").
З чогось фронтирного та міжкультурного услід за 50-ми та 60-ми Міші Крупіну можна тут порадити для подальших здобутків хіба хіт Edgar Alejandro "¿Porque Regresas?" з мініальбому "Diverso" (2023).