Міша Правильний "Казки під піанінку" (2023)
Утопічна проповідь кращого світу від харківського неофіта з правильним прізвищем і редакторськими можливостями.
Апостол банальної правди Міша Правильний продовжує накручувати себе одновимірними візіями ліпшого світу у своїй голові.
У православному світі для плаксивих настанов неофіта Міші Правильного є прекрасне слово – младостарчєство. Після торішнього альбому "Карти на стіл" цей проповідник простих істин вбік Вови зі Львова, але без його дещо пофігістичного вайбу, досі продовжує глаголити своє казання й на новому альбомі "Казки під піанінку". Зрозуміло, що нині вся Церква у великій кризі, а вівці зовсім розбіглися бозна-куди, але ж не настільки, прошу пана.
Після цього альбому Міша Правильний має стати ідеальним композитором для сентиментальних фільмів Ахтема Сеітаблаєва з їхньою святістю профанного. Його магія простих речей також чудово пасуватиме й фільму Щедрик з магічним мисленням його режисерки ("Птахи мігрують", "Дві видри"). Схоже, що це такий собі знак нинішнього часу.
А ще Міша вже може бути ідеальним скульптором панібратських пам'ятників Вові Зеленському ("Вова, привіт 2023", "Чарівні сірники Ореста"), де він стільки набирається мужності, що навіть дозволяє собі згодом потрусити Бога за бороду у його горніх палатах. Це настільки персональний сміх і гріх, а от, власне, досвіду болю у його нью-ейджевій банальності, на жаль, катма.
Також все схоже на те, що сутінковий геній Правильного забагато слухав пітерського репера Ассаї. Але до його рівня йому ще тре випросити у чарівника Смарагдового міста якогось анатомічного шіта для себе, щоб більше не бачити у ложці Зеленського обриси Нео.
Його сентиментальна сповідь сина століття сповнена меланхолійною нудьгою та піонерським фаталізмом. Навіть іскорка самоіронії у його речитативі буде дивом Господнім ("Інтро з лікарні"), але нічого подібного у цих багатостраждальних кліше майже нема. Це типова проблема більшості місцевих мистців та деяких львівських культуртрегеринь, подружок Христини Соловій, які чомусь гадають, що мають щось спільне з реальністю у своїх маніпулятивних та істеричних текстах.
Тому й матюкається Міша у своєму рекламному трепчику настільки заповзято, наче це наближає його бідаку до реальности в уявній кімнаті. Запеклістю своєї банальности він нагадує репера Хаса, який закинув собі на плечі важкий хрест почесної місії проповіді репу фанатам Ірини Федишин. Власне, історія про пеніс Дамблдора в контексті Молодого Папи була б значно цікавішою, а так доведеться знову читати анонімний діс про снобізм на rap.ua.
Якоїсь миті навіть здається, що Міша Правильний став трохи на шлях виправлення, щоб бути таким собі філіалом Луркомор'я у треці "Єдиний напрямок (Пішов в ср@ку)". Там несподівано виникає цікава алюзія на наївну радянську пропаганду Новий Гуллівер (1935) у сні піонера Петі про ліліпутів-пролетаріїв, яку свого часу юзав Вова Зеленський у мультиплікації Гуллівер повертається (2021). Однак він там знову псує все подвійними згадками про видання Слух, а це ж наче дрочитися з мурашками патичком замість того, щоб кинути нормальну палку. Масштаб мислення у Міші, звісно, що ще такий ліліпутний.
Міша примудряється навіть зіпсувати найкращий трек свого альбому "Маша та пострадянський синдром". Там у нього нарешті з'являється якась цілком конкретна карикатура на щось замість батарейних абстракцій з романів Остапа Дроздова. Хоча варто таки йому зазначити, що у Діамантовій руці (1968) режисера Гайдая вже є певні нюанси про життєдіяльність недалеких обивателів (цих семенів семеновичів), яких він так стібе. Не просто ж там є понад тридцять запозичень з данського хіта Бий першим, Фредді (1965).
А псує Міша свою антирадянську Машу фінальним треком "Про майбутнього президента (Нормальна країна)", де він вже так лизнув світлу пляму вищезгаданого Вови ("Ніби вперше почали жити"), що аж закінчив у комуністичній утопії. А як з таким дудуком можна нарікати на Калуша, то взагалі хз? Дивно, що цей трек не осяяла своєю присутністю ще одна місцева утопістка alyona alyona.
І поки Міші Правильному не світять лаври Стаса Корольова на нивці наслідування серіалу Білий лотос, то мо' йому варто наразі надихатися новим диском Young Fathers "Heavy Heavy"?