Міша Правильний & ValeryBlahBlah "Карти на стіл" (2022)

Клоунська утопія харків'янина Міши Правильного та його чільної музи на мініальбомі проповідей святої простоти.

Якщо танцюрист Монатик – це Іван Дорн для бідних, то Міша Правильний – це проповідник Монатик для вже зовсім убогих духом. На квадратику своєї клоунської утопії він організував цілу бурю у склянці води, яка нагадує один дитячий хрестовий похід, де поки всі дійшли, то вже померли.

На інфантильне мислення його EP "Карти на стіл" (2022) відразу вказує мила обкладинка його альбому, де потрібно лише з'ясувати головні ролі цих персонажів. То він тут Самсон, а вона Даліла, чи вона взагалі то Юдита, і тоді він – бідний Олоферн?

Хай там як, але школотне мислення завжди має свої причини та наслідки, а тому б краще він назвав свій диск не "Карти на стіл", а "Штани в шкарпетки". Усе, з чим має справу уважний слухач після попередніх спроб Правильного домахатися до Львова та лекцій у хижці фаворитки Паліндрома, це лише нова версія забутого казусу Фаріон-Подоляк, де обоє рябоє.

Всі спроби головного редактора сайту rap.ua Міши Правильного праведно наїхати на навалу неошароварщини у новій українській музиці відразу розбиваються об приклад Паліндрома ("Ой козаченько (Інтро)"). Паліндром замість того, щоб робити адекватну музику також намагається бавитися у полум'яного публіциста, який начебто стібе однією рукою кон'юнктуру Аліни Паш. Однак іншою своєю ручкою він водночас дає абсолютно ідентичні зразки її плаского мислення про вирване серце. Десь тут ще варто згадати кумедні коники alyona alyona та Джамали, які також намагались боротися з міфічними хейтерами замість того, щоб просто робити якісну музику.

Але особливого маразму праведний гнів клоунади Міши Правильного сягає там, де він намагається доколупатися до музичних ЗМІ (Слух, зокрема), хоча у самого там ще те рильце в пушку. Хіба це не він свого часу замість того, щоб винести бездарний альбом псевдореперки alyona alyona "Galas" (2021), сповз навколішки до її райдужного лобизання зі словами "Сьогодні, коли загальний інформаційний фон переповнений злістю. ненавистю, хейтом та диструктивом, людям (принаймні мені) дуже не вистачає світлої та доброї музики"?

Тепер зрозуміло звідкіля у нього стільки посагу якоїсь особливої окремішности від усіх цих попсових грішників, яких колись у його утопічних візіях вщент розірве міфічний андер.

Разом зі своєю музою Міша Правильний міг би замутити якусь вогняну колабу з Паліндромом та його музою, і назвати, наприклад, "Четверо на підлозі в позі собаки", але у ньому більше відчувається якийсь особливий потяг до Вови зі Львова. До його духопідйомної проповіді подібної святої простоти ("Я поки що ні", "Щастя під час", "Карти на стіл"), яка поволі переростає у побожний треш з кумедією на кшталт "віра – це єдиний твій значимий скіл" (привіт Монатикому "мая вєра – факір").

За оглашенними завжди весело спостерігати у їхніх наївних спробах катехизми на порозі церкви. Несподівано, звісно, але ще одним братчиком Міші Правильного на цьому шляху можна вважати Артема Пивоварова, який до посиніння хоче задовбати усіх своїм неофітним українством ("Імперія").

Поза цим харків'янин Міша Правильний у своїх альбомних скітах ("Боротьба", "Як боротись із внутрішнім злом?", "Годувати вовка", "Дельфіни") стає прикладом харківської специфіки якогось сектантського мислення поміж тамтешніх мистців. У цій секті жаданів (назвімо її так без жодних спеціальних збігів з реальними постатями на конкретному історичному проміжку) буяє якийсь особливий пустоцвіт банальности в дусі фільму Стоп-Земля. Якась повна деградація слобожанської думки. Господи, і це ж колись поміж тих людей ходив сам Григорій Сковорода. Боже, і ці люди ще нарікають на святу Галичину?

А щастя таки є. Тільки Міша Правильний не там його шукає. Маленьким натяком на це нехай йому буде трек "Oiran I" проєкту Meitei з альбому "Kofu" (2020).