Їхня Майя гірко плаче, праваки забрали срачик
Халтурний букварик толерантності та розмаїття "Майя та її мами" від Лариси Денисенко та львівських праваків.
Після спільної провокації біля готелю "Дністер" київських геїв & лесбійок та анонімних праваків (переважно не з Львівської області) на усі скандальні ситуації між ЛГБТ та праваками можна дивитися хіба що з іронією.
Безграмотні лементації на Українській правді від Ірини Славінської та Іллі Стронґовського лише посилюють ту думку, що увесь цей міжсобойчик може бути лише агресивною промоцією загалом провальної книги Лариси Денисенко, такої собі кон'юнктурної халтурки.
Без сміху читати ці малолітні наїзди на Церкву та приклади пристрасного обсмоктування лівацькою посередністю слова "авангардний" якось тєжко, особливо якщо згадати випадок, коли сама Славінська бикувала столичним понтом до львів'ян на одному з Форумів видавців у Mons Pius за те, що її культурно попросили не палити у приміщенні та не бавитися міфами про непунктуальних галичан.
Співзасновник видавництва "Видавництво" Іллі Стронґовський прогнозовано іде у своїх побрехеньках (заради промоції книги) ще далі та безапеляційно узагальнює увесь Львів з купкою ідіотів (типу, Львів, негостинний до Майї). Цьому житомирському клоуну варто певне нагадати, що ніхто ж не асоціює усіх житомирян та житомирянок з Анатолієм Онопрієнком і не називає їх маніяками. Але чогось іншого, окрім реклами книги та піару видавництва, навіть і не варто очікувати від товариша Стронґовського, посереднього поета, стрьомного ілюстратора та горе-перекладача. Свого часу він настільки тупо переклав "Поштамт" Чарлза Буковскі, що непозбувну бентегу варто відразу оголошувати взірцем перекладацької майстерності.
Смішно, звичайно, слухати рекламні побрехеньки Стронґовського про небачений досі в Україні рівень видавництва "Видавництво" та їхні "дива текстової і додрукарської підготовки та поліграфії", бо поза інформаційним шумовинням проблема "Майї та її мам" не у ЛГБТ-тематиці, а у тому, що діткам впарюють книгу такої низької якості.
Автори форумних зустрічей з книгою "Майя та її мами" послуговуються слоганом "Чи готова школа говорити з дітьми про складні теми?", але спочатку, напевне, варто було б поставити інше запитання: "А чи готові українські автори писати адекватні книжки про складні теми"?
На усіх цих шрифтах та ілюстраціях з нульових (десятирічної давнини) усі дівчатка чомусь у горизонтальну смужечку, а от тати, навпаки, у вертикальну. Тобто, татусі, ніби ті жезли віри, тягнуться уверх до неба духовно, а мами, ці приземлені, горизонтальні, хтонічні істоти, народжені на цю юдоль смутку лише для того, щоб страждати та підкорятися вертикальним чоловікам.
А чи не серйозний зальот це у книзі, яка так демонстративно намагається "ілюструвати розмаїття моделей сім'ї та привчати дітей до толерантності"? У Кирила крутий наставник Борис, а от мама не може бути крутою ніяк, вона, як Данилкова мама, може бути лише веселою, сильною та вродливою. Альо, це точно книга про гендерну рівність?
Якщо забути про застарілі ілюстрації та згадати про текст, то починаєш себе ловити на тому, що ця матусина Майя чомусь так підозріло нагадує попередню книгу Лариси Денисенко про Лізу та цюцю П: невиписаний текст, проблеми з фантазією, кострубаті фрази через які, подекуди, здається, що книга спеціально балансує на межі з абсурдом, але це не так.
Ось тут можна прочитати декілька відгуків про цю книгу, а поміж іншим зауважити, наприклад, і таке: "У книзі повно гендерних стереотипів, що часом дивуєшся, звідки у таких малих дітей стільки мотлоху в голові. Дуже чітко розмежовуються дівчатка і хлопчики. Зрештою, закладається стереотип, що успішні саме хлопчики, а дівчатка так не дуже. Вона – симпатична, емоційна, а він – розумний і кмітливий". Дівчинка Майя теж добре співає, але не так гарно, як ром Петро (привіт Петі Чорному).
Тут ніколи не було особливих ілюзій щодо письменницького хисту Лариси Денисенко. Можливо, вона прекрасна людина (дай, Боже, щастя та здоровля) чи чудова адвокатеса (дай, Боже, вдячних та грошовитих клієнтів), але як письменниця вона якось так собі – ніяк. От є ж полум'яна активістка Лариса Ніцой, але як письменниця вона також – відстій повний, графоманка.
Денисенко ніби шукає потрібну інтонацію, як і Вдовиченко у графоманії "36 і 6 котів" про міщанський (споживацький) закос під креативний світок (з натяками на хіпстерів-геїв), але так і не знаходить.
У книзі "Майя та її мами" панує лише висмоктана з пальця, ні, не тема ЛГБТ, а ота класова ідилія, мультикультурна бідося з сентиментальним інструментарієм для витискання сліз та сміху. Книга механічна, вимучена, суха та стерильна, ніби тоталітарний рай графоманів з Аґрафки. Вона лише намагається бути смішною, щирою, розкутою. Лише намагається уникати об'єктивізації та бити на довіру, але це відчужений, вихолощений та маніпулятивний текст з невдалими жартами, стереотипами та повчальним тоном вчительки, вірної провідниці у хаосі життя.
Звідки стільки холоду про австралійську маму? Вона що кинула другу Софію немовлятком, що та її не пам'ятає? Але якщо кинула, то чому надсилає подарунки? Звідки стільки стерильної боязні поранитися в історії батьків Тимка? Союз третьої Софії з фільмом Беніньї Життя прекрасне був би чудовим, але чому Україна в АТО намагається повернути землі людям? Яким абстрактним людям? Чому не конкретним українцям? Данилкова мама не шукає того тата, який пішов чи просто нового (салют графоманії Катерини Бабкіної)? Що за чемнюлькові проблеми з Христиною у якої мама в Італії, а тато – у Великобританії. Це 4-й клас, вона має бути зіркою балету – жуйки, модні шмотки, смартфони, бабло. Шо за фак?
Тут, до речі, варто було б порівняти цю заангажовану мазанину Денисенко про відморожених зомбі з 4-го класу зі справжньою дитячою літературою про 4-й клас, книгою "Йорґен+Анна=любов" Йорт Віґдіс, де діти ганяють на роверах, сваряться, б'ються, крадуть яблука з чужих садів та закохуються.
А цей білоруський докір-маніпуляція Фаріон – Аксана. Якби вона була з Росії чи якась Альона з Києва, то був би набагато цікавіший контекст, хіба нє? А Кирило, який хоче короткого хвостика, як у Бекхема?
З якого дуба впала Денисенко чи у неї синдром Ліни Костенко (писати про невідомі для себе речі, типу ІТ)? У Додіка короткий хвостик був ще аж у 2003 році, у складі мадридського Реала, але ж зараз усі поголовно стрижуться під його андеркат (може вона мала на увазі Гарета Бейла). У книзі ж ніби згадується про АТО та анексію Криму, то скільки тоді Кирилові років? Чи може Додік з хвостиком то якась еротична фантазія Лариси Денисенко, але навіщо тоді це проектувати на бідних дітей? Для тих, хто у танку, еволюція зачісок Бекса.
фото: juanfutbol.com
У порівнянні з цим ще якось можна зрозуміти логіку розміщення ЛГБТ-історії Майї останньою у книзі, але коли Денисенко ще й пише про те, що у класі всіх цих стерильних діток "накриває транда", то вона б мала якось чітко розуміти, що союз слів "накривати" та "транда" відразу апелюватиме у дорослих до двоповерхового "манда-мандіти", а там і до триповерхового аналога, який чудово поєднується з дієсловом "накритися". Оцей панчлайн тут до чого в цій гендерній рівності?
Тому якусь особливу любов та повагу до читачів тут важко помітити, особливо до дітей, яких українські мистці чомусь вважають розумово відсталими, якщо їм можна втирати такі фальшиві речі. Бо й справжня любов не буває настільки обмеженою і недалекою, як в історіях Лариси Денисенко.
В історії українського книговидавництва це вже не перший випадок за звітний період, коли за хайпом читачам впарюють цілковитий непотріб. Три книги Гокінґів про Джорджа та космос (ВСЛ), наприклад, де астрономічні та фізичні факти лише банально нанизані на примітивний сюжет. "Шустрик" А-ба-ба-га-ла-ма-ги, "Фантастичні історії на ніч" Ервіна Мозера (Чорні вівці), "140 децибелів тиші" Бачинського (ВСЛ) тощо. Чи хрестоматії сучасної української дитячої літератури для читання в 1,2 та 3,4 класах загальним накладом 640 тисяч від ВСЛ, де поміж графоманських плахт сором'язливо тулять трійко куцих віршиків генія Голобородька.
А всі ці сльозливі історії про неповноцінні сім'ї переплюне десять разів вдовж та впоперек найкраща дитяча перекладна книга останніх років "Лоранґа" Барбру Ліндгрен (видавництво Жупанського). Там мами немає взагалі. Малий не ходить до школи, немає друзіві грає хокей помаранчем, а батько щодня страждає фігньою та співає попсу. Дід живе у дровітні, а прадід – у лісі на сосні. На Різдво чи на ті неділі, на які припадають свята йому приносять трохи насіння та наїдків.
На хвилі піднесення книговидавництва в Україні багатьом українським письменника та письменницям не вистачає не так, ніжності чи делікатності (у розповіді про складні теми), як просто таланту та фантазії, і тому усе відразу перетворюється на порнографію, як випадку з українськими типу-феміністками та їхніми типу-феміністичними вишиванками з вагінами.
фото: Українська правда
Там ще такий безграмотний текстик (не текст, а марення) від псевдо-феміністок про історію та символіку вишиванки, що прости Господи. І все тому, що немає ні розуму, ні таланту, ні фантазії. Краще б надихалися мультиком Ваяна (та що Moana), де феміністичний момент на священному місці вождів талановито увіковічюється не каменем, а мушлею нової вождівки чи то вождині.
Усе традиційно, хотіли як краще, а зробили як завжди. Там Майя на початку ще просить не називати себе Майкою і як тут не згадати про старий чехословацький серіал Spadla z oblakov про іншопланетну дівчинку Майку з планети Гурун.
Ось де прекрасна реалізація метафори про розуміння Інакшості та прийняття інших. А тут і Jamie's Got Tentacles, і Ліло та Стіч, де галактичний агент Пліклі шифрується під кобіту, і навіть Оггі та кукарачі, де поки у житті Оггі не з'являється Олівія, трохи місцями незрозуміло: хлопчик він чи дівчинка. Про лесбійську пару у Лікарці Плюшевій треба говорити окремо з огляду на піонерський ентузіазм самого мультика.
Тому замість цієї істерії навколо книги Денисенко праваки разом з геями та лесбійками могли би спільно взятися за серіал Догори дриґом з його туалетними жартиками про геїв та експлуатацією образу львів'ян як диких, безкультурних ідіотів.
P.S. Для поціновувачів конспірології. Юрія Руфа, який гарантував сьогодні безпеку усім часникам Форуму, можна було помітити свого часу на параді вишиванок, який пильно пасла молодіжка "Свободи", яка тепер вже з Порошенком дружить проти Садового та його молодої команди.
А для усіх феміністок і феміністів, псевдо-феміністок та інших з близьких й далеких халіфатів лунає хіт Mashrou' Leila "Roman".