Дебютний альбом київського гурту Zgarda з природним відчуттям фолкової доречності.
Ще один приклад доладного поводження з народним матеріалом для деяких українських виконавців.
Альбом київського гурту Zgarda "Зґарда" стає ще одним зразком фолкової магії у країні. Разом з Ganna, Ummsbiaus, Марією Квіткою, Оленою Ковернік, Гніздом вивільги та гуртом Leléka вони утворюють притомну візію українського фолку.
У гурту Zgarda природне відчуття фолкового матеріалу. Ледь відчутна іронічна розслабленість у саунді. Вони на своїй території. Їхній внутрішній чин впевнено тримає дистанцію. Вільно, без будь-яких маніпулятивних крайнощів чи заквітчаного кітчу ("Не ходи, улане", "Весільна"). Особливою окрасою альбому є його притомність. Сім треків. Нічого зайвого і лише найкраще. Він відразу може стати прикладом для Юлії Юріної.
Навіть за межами своїх жартівливих моментів ("Листочку з явора") вони спокійно можуть дати грув ("Дубровонька"). У ці миті десь, звісно, варто згадати ДахуБраху (особливо у треці "Петрівочка"), але десь так трохи на віддалі, як цікавий перегук спадковості, адже Zgarda цілком самодостатня одиниця, яка не потребує чогось такого аж настільки (привіт гурту Nazva). Якихось інших культурних впливів (німецьких чи скандинавських) вони також свідомі без всілякого надміру.
Вокалістка гурту Юлія Вітранюк – кобіта з вивертом. Інтонаційна та пластична, здатна до всіляких тонких трансформацій. Це саме вона насичує посполитий фаталізм вже таким відчайдушним сарказмом народного гніву у безумовному хіті "На небі місяць", що відразу напрочуд легко зрозуміти деякі жорстокі моменти української історії.
Після такого колискова "Котки два" з деякими фрагментами про користь праці та дулі чужим діткам вже не здаватиметься чимось несподіваним. Ось цей мотив вивільнення або втечі (не завжди реальної) з тих чи інших утисків є найкращою їхньою знахідкою на альбомі.