Скала Франкової фізкультури

8 липня 2014

Це текст про те, що так болить і чухається студентам.

Звичайно, що після моніторингу сторінок студентів, які у соцмережах обурюються з обов’язковості фізвиховання, виявилось, що не все аж настільки втрачено.

Багато в кого в підписці є спортивні і фітнес-пабліки, пабліки з правильним харчуванням та активним відпочинком.

Звісно, що можна тут сказати, що підписка ще ні про що не говорить. Але якщо людині взагалі не цікаво, то навіщо вона обирає собі такі теми в стрічку новин?

І на фініші трохи довідки з реалій дещо захмарного європейського досвіду.

Наприклад, у Цюріху, окрім спортивного комплексу, що постійно і безкоштовно доступний для студентів, є заклади, де вони можуть поплавати в басейні чи піти на ковзанку.

У Відні можна займатись усім від традиційних видів спорту до дзен-медитацій. У студентів є доступ до спортивних таборів, курсів, фітнес-центрів.

У Вроцлаві в іноземних студентів є вибір: 36 безкоштовних секцій або безліч інших, але вже платних. Абонементи варіюються від 70 до 1100 злотих за семестр.

У Кембриджі мегасучасний спортивний комплекс, що відкритий для студентів, співробітників університету та випускників. Членство у ньому, звичайно, що платне – від 20 фунтів на місяць.

Яна Янчевська

Мітки: вища освіта, Володимир Мельник, Львівський національний університет імені Івана Франка, Романа Сіренко, Уляна Кирчів, фізичне виховання, фізкультура