московський університет крізь дах автобуса
У залі приглушений шум. У ньому відчутно сумнів.
По-перше, це порушення встановленого порядку запуску у виробництво нових моделей. Автобус ще не пройшов випробувань і не прийнятий Держкомісією; по-друге, досвідчені автомобілебудівники, а на засідання зібрались фахівці автомобільного виробництва, які добре знають скільки реального часу потрібно на підготовку виробництва нової моделі.
Звичайно слова директора заводу викликали сумнів. Здавалось, що він задумав якусь аферу. Подумати лишень, якийсь нікому не відомий периферійний завод, якому лише 5 років від заснування, і який не має автобусного виробництва, береться розпочати випуск автобусів, витративши на проектування та підготовку виробництва нової машини менше року.
Неправдоподібно! Адже на це, як правило, витрачається 3-4 роки.
Директор і сам думав про себе, а чи не перегнув він? Навантаження на колектив величезне, невирішених проблем багато.
Але не можна показувати свої сумніви, адже Міністерство може повернутися до старої ідеї щодо передачі заводу виробництво ЗІС-155, тим більше, що це вже написано в постанові Уряду в 1949 році. Обов'язково так і буде – думав директор.
Тому, що Московський завод ЗІС спить і бачить як спихає з себе якомусь периферійному заводу свою застарілу продукцію, бо щодо його великого впливу на Міністерство, ніхто не сумнівався.
І тоді про нас писатимуть газети, що з нового конвеєра сходять старі автобуси, а ще через два роки будуть усюди лаяти наше підприємство за випуск застарілої продукції.
І правильно лаятимуть, адже ЗІС-155 – це модель 1936 року. А столичний завод стоятиме осторонь й потиратиме руки, як це робить він зараз, віддавши Уральському автозаводу автомобіль ЗІС-5, і слухаючи, як той тепер критикують на всіх рівнях.
А якщо навіть припустити, що обіцяне мною ми не зможемо виконати, то що тоді? Провалимо програму 1956 року. Будемо позбавлені премій. Висварять мене, а може й догану оголосять, але змушені будуть якось допомагати.
Так розмірковував директор.
Вирішив ризикнути своїм положенням, але забезпечити заводський колектив впродовж 8-10 років спокійною та стабільною роботою над новою продукцією.
Поки наш автобус здійснював свій тріумфальний вояж до Москви і поки у столиці вирішувалась його доля, на заводі спалахнули жваві дискусії.
Ініціаторами були технологи, бо вони як ніхто розуміли що означає підготувати виробництво до випуску нової моделі. Доходило до того, що освоєння нової моделі називали авантюрою.
Та загалом, колектив підтримав рішення свого директора – домогтися вже в цьому році випуску встановленої експериментальної партії машин.
Так сміливість однієї людини і відповідальність за свої рішення, стали першим кроком на початку великої історії створення сімейства автобусів ЛАЗ і їх випуску у промислових масштабах.