Володимир Патик: Картини, так як книжки – мають йти між люди

Володимир Патик: Картини, так як книжки – мають йти між люди

Варіанти,  2 жовтня 2012

Відомий художник, геніальний живописець, майстер кольору Володимир Патик стає популярним ще в 50-х роках.

Його сприйняття світу кольорове і оптимістичне, тому в історії українського мистецтва XX століття він лишає чи не найяскравіший слід.

Чим сьогодні живе Володимир Патик? Чи цікавляться його творчістю як колись? Яким є ставлення художника до мистецтва і життя?

За тиждень (9 жовтня) Володимирові Патику виповниться 86 років. За 60 років він намалював стільки, що вистачить ще не на одну виставку і не на один музей. Поруч, як і протягом всього життя, дружина Романа, яка розповіла багато історій з життя Володимира Йосиповича.

Чимало цікаво про життя та творчість батька нам розповів Остап Патик, також відомий львівський художник.

Сприйняття світу і сприйняття мистецтва

Остап Патик: У тата дуже оптимістичне сприйняття світу. Усе сприймається в кольоровій гамі.

Звичайно є трагічні моменти, але домінує позитив, відображення гарного, що є в цьому світі. Це була основна ідея – перемагати всупереч обставинам.

Мистецтво, побудоване на філософських роздумах, нікому незрозуміле – він це не дуже сприймав. Картина має заставляти відчувати, колір – це емоція, емоціями ти передаєш те, що сам відчув.

Татові без національного зерна мистецтво також нецікаве. Свого часу він сказав: «художник без адреси, не художник». Але ніколи не критикував, не хотів образити іншого.

Романа Патик: Він про нікого нічого поганого не сказав. Якщо є недолік в художньому плані, значить я цього не розумію.

Слава і визнання

Романа Патик: Він дуже молодим дістав славу. Де б я не пішла, всі його знали. Його шанували. Колись Ірина Вільде сказала, що в поезії є Павличко, а в малярстві – є Патик, то від того часу всі старалися мати у себе картину Патика.

Він не дуже тішився, як ті всі державні нагороди отримував, реагував, хіба, коли ми йому допечемо вдома. Згадував, що він селянська дитина, у 14 років пішов з дому і стільки всього досягнув.

Ви пам'ятаєте першу персональну виставку Володимира Йосиповича?

Романа Патик: Він пізно зробив першу виставку, бо не любив виставки, казав: «мені здається, що на виставці я є роздягнений». Він зробив першу виставку у 50 років, потім у 70 і 80 років.

До 70-річчя робили виставку у Київському національному музеї, але нас там погано прийняли. Навіть драбину ми шукали, щоб повісити картини, а в день відкриття на музеї навіть афіші не було. Забули запросити гостей.

За кордоном були виставки?

Романа Патик: Ні, не було.

Володимир Патик: В Торонто були.

Романа Патик: То вже після перебудови були дві виставки в Канаді. Його там добре приймали. Він повернувся до Львова якраз у новорічну ніч, привіз усім подарунки.

А нещодавно взяли декілька Патикових робіт до Китаю. В одному з китайських музеїв є кімната, присвячена його творчості. Тепер це все інакше виглядає. Зараз ніхто нічого не купує, до кризи був бум величезний, тут відбою не було. Люди давали страшні гроші за картини, але ми не продавали.

Я не можу розлучатись з картинами, хоча їх є більше 2 тисяч тільки олійних. А Патик каже, що картини, так як книжки – мають йти між люди.

На жаль, в Україні ніхто не говорить про створення Музею Патика. У нас повно картин наших славних художників немає де повісити, вони всі в запасниках, миші їх їдять.

А є зацікавлені організувати виставку ?

Я б це і не робила, це дуже важко. Це великі витрати і ніхто тобі не поможе знести, зняти картини. Мистецтво, по-моєму, нікого тепер не цікавить.

Ми собі ввечері думаємо, що якщо не буде держави, то весь його 60-літній труд піде нанівець. Це рознесеться, як картини Новаківського по світу. Хтось буде шанувати, хтось не буде.

Вчителі Володимира Патика

Остап Патик: На вулиці Павлова було помешкання Романа Сельського. Ввечері тато йшов до Романа Юліановича і ділився враженнями від дня. Це існувало десятиліттями. Вони коліґували сім'ями, їздили разом відпочивати, на пленери. В кінці 50-хх рр роботи Володимира Патика і Романа Сельського подібні чимось, бо вони разом ходили на пленери.

Сельський був головою Артесу і свого часу привозив до Львова багато виставок. Тут були роботи Матісса, Модильяні.

Сельський вчився у Фернана Ліже. Творчість Ліже, Модильяні, Сезанна, ван Гога творчість імпресіоністів, постімпресіоністів – усе це простежується у творчості батька. Також можна згадати і про вплив Архипенка.

Чи є учні у Володимира Патика?

Остап Патик: Лекції йому гірше вдавалися, йому легше було показати як малювати. Тому учнів у нього не так багато.

Володимир Патик в побуті

Остап Патик: Окрім пензля, взагалі, більше нічого в руки за ціле життя не взяв – ні молотка, ні цвяхів. Нічого не вмів робити.

Одного разу він залишився вдома сам аж на весь тиждень. Коли ми повернулись додому, то весь кухонний стіл був закладений консервними банками, в кожній була ложка і гора мух. Абсолютно від'єднаний від побуту.

Романа Патик: Він сказав відразу, якщо хочу за нього заміж, то картопля на зиму, ремонт в хаті, школа – все це його не цікавить. Каже: «Мене цікавить мистецтво і політика».

Мистецьке дозвілля

Романа Патик: Завдяки Сельському ми ходили щонеділі в походи за місто. Він знав всі стежинки, де можна випити водички, де можна відпочити, а де зрубане дерево.

Багато говорили на різні теми, Сельський дуже багато розповідав, але так як Роман Турин говорив, ніхто так не говорив. Він розказував львівські анекдоти, розказував цікаві речі про Париж.

Шкодую, що я їх не записала, це були історії всієї епохи. До нього (Турина) приходив Параджанов, у нього був Стефаник, до нього приходив Рильський і ніхто нічого не записав.

Історія любові

Романа Патик: У нас не було класичних побачень, зустрічей, ніякої романтики.

Він не вмів танцювати, а я так люблю танцювати, я недотанцьована через нього. Не дивно, що в нього прізвище Патик, бо дуже непластичний.

Але одного разу я йду по вулиці, а навпроти йдуть Кецало і Патик. І Кецало каже: «Тепер я знаю на кого подібні всі ангели у Ходорівській церкві». А Патик саме розмальовував церкву у Ходорові. Мені було приємно, подумала, якщо з мене малює ангелів, то може справді щось має до мене.

Одного разу зустрілась я з Патиком, а він з валізою, ми сіли в парку, він й каже: «Я не міг сказати, щоб ти зі мною одружувалась, бо я нічого не мав». Потім відкрив валізку, а там повно грошей та каже: «Тепер я маю гроші і можу з тобою женитися».

То було в суботу, а в понеділок ми вже одружились. Ми прийшли в загс і жіночка, яка нас розписувала, питає у Патика, яке прізвище вашої дружини, а він навіть мого року народження не знав. Але нас таки розписали.

Часто Вам дарував квіти?

Квіти він мені ніколи не дарував, це я купувала квіти, приносила і Патик малював. Улюблені квіти Патика – соняшники.

Любов до книжок

Володимир Патик: Тепер книжки продавали і ми купили багато книжок (показує купу книг на столі, переважно з історії України, яку пані Романа принесла з Форуму видавців).

Остап Патик: Я ще не почав розбирати літературу. Все актуальне і нове купувалось. Десь чотири шафи від одягу закладені книжками. Він вчився за Польщі і є велика кількість польської літератури.

Романа Патик: У нас стільки творів по мистецтву, накупив багато книг, бо коли вчився нічого не було доступним.

Він як перший раз поїхав до Парижа, зайшов в музей і побачив наживо ван Гога, я сховалася в кут. Він себе вів як божевільний. Мені так шкода його стало, що він побачив це у 70 років.

Ви щаслива людина?

Володимир Патик: Так, я щасливий, бо все життя займався тим, що люблю.

Романа Патик: Долею він не ображений. Патик мав щастя. Дуже добрий. Він був в Парижі, виходив вранці на Сену малювати. Одного разу дивиться, йде жінка, не стара і не молода, не багата і не бідна з вигляду. А він їв булку. І каже: «я подумав, що вона голодна, бо так на мене дивилась, я махнув їй рукою і віддав булку, вона взяла її і з'їла».

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.