Готель Едельвейс

Загублений сон персонажині Даші Астаф'євої з придуркуватого фільму Продюсер.

Через виняткову тупість на екрані цей треш режисера Юрія Рудого з часом навіть зможе стати чимось культовим. Можливо, що колись, у далекому майбутті, про історію виникнення цього фільму в голові Рудого навіть знімуть свій Dolemite Is My Name. Увесь цей лютий тупняк й справді нагадує завдяки епізодній присутності хлопчика Дурнєва якийсь віднайдений сон персонажині Даші Астаф'євої з фільму Продюсер.

Наївний ідіотизм у фільмі Готель Едельвейс возвеличують до папського примату, де зверху ще й підкидають: найгірший сценарій року (привіт Поліні), неймовірно дешеву зйомку, традиційну озвучку для фанерних акторів, примітивний гумор, допотопну пантоміму та халтуру освітлювачів. Цей феєричний маразм на марші розповідає історію перевиховання мажора-мільйонера, який хотів спокусити дочку зачуханого готельєра заради мільярдів земних грошей, сільською філософією щирого щастя та безсрібної любові.

І вже традиційно для нового українського кіно ця казочка відбувається на якійсь анонімній території без топонімів. Це, типу, якась умовна Скандинавія десь на території Вінничини та Хмельниччини (пишуть, що Тернопільщини), де схоже також знімали ще один прокатний відстій Зустріч однокласників. У жіночки Мері вже така білосніжна хатинка десь бог-зна де, що аж хюґе-хюґе брижами у сподніх, а вінчання відбувається у римо-католицькому храмі. Тому це інколи все нагадує якусь дешеву пародію на радянські екранізації закордонних сюжетів з тутешніми уявленнями про тамтешнє сите життя. До речі, дівчинку, довкола якої крутиться увесь цей сюжетик, звати Іріт. Її батька, власника готелю, кликати Уррі. Головний герой відзивається на ймення Алекс, а його друг чомусь Карл. І тільки коханця Іріт чомусь звати Орестом (Орест-католик, ага). Алекс якось каже, що: "Іріт – це по-вашому квіточка" і тому навіть хочеться дізнатися "по-вашому" – це по-якому? Є тут ще діашпорянин Дик (нічого так, до речі) і навіть анонімний мулат-бармен.

Всі ці актори погорілого театру розігрують в готелі якусь Агату Христю місцевого розливу, де всі хочуть дівчинку Іріт, а з нею й землю під застарілим готелем з люксом для бліх. І все тому, що звідти до траси (схоже, що якогось міжнародного значення) аж цілих 13 кілометрів. Але бійня там вже така масова накльовується, ніби під тим старим готелем якісь фантастичні родовища нафти чи газу. Якісь бандюки, Дик з Ванкуверщини і навіть міжнародний синдикат з хвранцузьким акцентом українського кіно у виконанні акторки Наталії Васько, яка свого часу у серіалі Догори дриґом давала пародію на Ірину Фаріон.

Але вся ця маячня сивої кобилки та рябої ялівки може лише продукувати традиційну для українських псевдокомедій нісенітницю закаблуками. Звідки Уррі взяв каву? Де Алекс знайшов такий букет квітів? Що тут робить Вірастюк, тотемом якого поволі стають тупі комедії? Чому акторка Булітко (з Дизель-шоу) спочатку шукає ручку в номері, потім пише маркером на простирадлі, але нарешті десь знаходить десь річку з блокнотом і навіть планшет (хоча нет в готелі майже не ловить)?

Пропаганда дауншифтингу для ідіотиків у Готель Едельвейс сягає настільки клінічних станів розумової відсталості, що вже навіть починаєш чекати, що, ось-ось, і таки відкриються двері сприйняття. Що в цій лавсторії перевиховання золотої молоді сільськими методами хтось з постояльців виявиться прибульцем, як у старій стрічці Таллінфільму Готель "Біля загиблого альпініста" (1979). А можливо ця босяцько-лівацька проповідь про капіталістичне відчуження ("чим більше грошей, тим менше правди" лунає в костелі) закінчиться хоча б якимось мізером від кінгівського Сяйва (1980) Стенлі Кубрика. А може у цих романтичних пасторалях з мільйонерами поміж корівок усі нарешті перестріляють усіх за цей сеанс рідкісного глупства. Але де там.

Ще якась остання надія жевріє на відсутню досі дитинку Мері. Що вона, після її слів про дебільну романтику, виявиться хоча б роботом, якщо не кимось з інвалідністю (для слізного ефекту преображення мажора, звісно). Але також ні. Хоча мінімально все це Мері, власне, акторці Ганні Кузіній, яка серіально блукає між Києвом та Москвою, хочеться навіть вибачити за озвучування Кендес Флінн у мультсеріалі Фінеас і Ферб.

Але ні, сльози заважають плакати. У фіналі прилітає Гайдай зі своїм Спортлото-82 і це таки ще той рівень убогості а-ля Останній москаль чи Великі вуйки.