Зміст статті

29 листопада 2019олександр ковальчук

Ціна правди

Голодоморний тріп Агнєшки Голланд у стриманий світ об'єктивної журналістики.

Ціна правди, вслід Гірким жнивам Джорджа Менделюка, ходить краєм Голодомору та боязко намагається зазирнути в пащеку безодні.

Українське кіно (+ діаспора та копродукція) повільною висхідною підбирається до теми Голодомору і тому можна сподіватися, що в майбутньому весь той жах таки матиме адекватну екранізацію. Голод-33 (1991) заслуженого халтурника Олеся Янчука страждав примітивною режисурою, плаксивою музичкою страдницького порно, пласкою символікою та паразитуванням на поетичному кіно. Лише інколи там добре грали актори і лише декілька епізодів там можна вважати вдалими.

Канадські Гіркі жнива (2017) Джорджа Менделюка аж занадто налаштувалися на протистояння ідилічних ельфів (гобітів) й потворних орків з цілим переліком дешевих ефектів та сентиментальних миттєвостей. Менделюк добре замахнувся на міфологічний світ поетичного кіно та рекламу України в Українській рапсодії (1961) і Тінях забутих предків (1964) Сергія Параджанова. Але не докрутив з сюром, а відтак скотився в лубок і пафос. Але деякі сцени його фільму були достатньо перспективними в тому горорному керунку. Епізод з батьком Юрія у труні міг би стати провісником гоголівської готики, як і відьмацька тема Наталки з борщем. Сцена з іконою демонструвала, що він чудово розуміє різницю між Старим та Новим заповітами, а комуняцька пародія на Христа в сцені витирання ніг волоссям була особливо ефектною. Підбір акторів був більш переконливим, ніж у фільмі Захар Беркут і грали вони краще, ніж актори фільму Поводир. Окреме мерсі Менделюку, звісно, за Теренса Стемпа, відомого за акторством у пролетарській євангелії Пазоліні Teorema (1968) чи у фільмі Tre Passi Nel Delirio (1968) Федеріко Фелліні, Роже Вадима та Луї Маля.

Нове українське кіно, звісно, що навіть близько не конає біля фільмографії Агнєшки Голланд (особливо в діалогах Ціни правди). І тому тут можна лише написати, що її копродукція Польщі, України та Британії значно цікавіша, ніж попсовий Ефір Кшиштофа Зануссі з деяким місцевим колоритом.

У Ціні правди недосяжний для українського кіно рівень акторів, але як старомодно знімає Голланд свій фільм. Перебор з нуарними дзеркалами (афекту, роздвоєння, фейків, пропаганди) занадто відвертий навіть для стилізації того парадного офіціозу за яким приховується різноманітна чортівня. Цим її кіно, до речі, паралелиться зі санінським Поводирем, а також й тим локомотивним наслідуванням телеграфічного ритму документалок Дзиґи Вертова. Нині, звичайно, остаточно пародійним в контексті кривавої комуністичної утопії (хоча до водевілю The Death of Stalin (2017) Армандо Януччі тут не доходить). Двогодинну стрічку Голланд (Ірландець Скорцезе йде цілих три) можна поставити поруч з цьогорічним фільмом Едварда Нортона Motherless Brooklyn. Все це якісно, мило, але забагато повторів та жодної іскри.

Емоційну холодність Ціни правди, звичайно, що можна цілком зрозуміти в орієнтирах британського стайлу журналістської об'єктивності, яка має протистояти казковій заангажованості фейкових пропагандистів кращого життя. А твереза констатація без особливого надміру шокових кадрів, можливо, що навіть допомагає краще осягнути катастрофічні масштаби Голодомору (див. сцену байдужого закидання малого у віз до мерців). Через це, можливо, Голланд більше та уважніше фокусується на якихось дрібничках. Типу, політ пилу на сонці в кабінеті педантичного апаратчика чи особливо деталізована фіксація на вирівнюванні взуття англійських інженерів в радянській тюрмі. Схоже, що це має натякати на гвинтикову мізерність людського життя у репресивній системі тоталітарного молоха.

Все це ще якось можна зрозуміти, але подекуди за символізмом Голланд бовваніє лише порожнеча. Абсолютно попсова зустріч Джонса з вовком. Його довгі блукання засніженим полем крізь заметіль та те детальне їдження чорного хліба в цілковитій самотності. Просто зайві вставки з Джорджем Орвеллом, які виправдовує хіба що схожість актора на Джона Гемма в ролі Дона Дрейпера з серіалу Mad Men про рекламників (привіт фейкам). Незрозуміла присутність на титрах співачки Джамали з ніяким треком ні про що. А що це за поминальні свічки на вулицях Москви?

На свинях у початкових кадрах у хліві можна зауважити якусь мутну алюзію на американську готику, але на територію готики чи горору (та, то не литовець Ганнібал Лектер) Голланд лише ледве заходить, наприклад, у будинку мерців, у галюциногенному співі дітей-канібалів (майже єдиного джерела непідконтрольної інфи про Голодомор) чи у вицвілій світлині матері а-ля Дзвінок (2002) Гора Вербінські. З абсурдового сюру тут лише сценка, де Гарет Джонс сидить на дереві, наче птаха, і те неврівноважене сум'яття ручної камери у великих планах. Як і Гіркі жнива, стрічка Голланд лише провіщає територію коміксу (а-ля Місто гріхів), як найбільш адекватну стилістику для екранізації Голодомору в нинішні часи. Україна в другій частині її фільму – це ледве не суцільний монохром, місце без слів, де панує лише холод та голод. Саме тут доречно згадати про голодоморний комікс Іґорта "Les Cahiers Ukrainiens".

фото: amazon.fr

Відтак Голланд більше заводить синефільська гра, наприклад, з нуарною класикою The Third Man (1949) Керола Ріда (епізод з Адою та Гаретом у ліжку). Піжонське кіно з Джозефом Коттеном, Алідою Валлі та Орсоном Веллсом (де Відень можна було знімати у Львові і так ще й передати привіт фільмові Голланд W ciemności). І хіба містер Герст, то не медіамагнатний привіт веллсовому Citizen Kane (1941)? Певну кіноумовність також увиразнює іграшковий потяг, який нагадує стартові хвилини її львівської стрічки W ciemności (2011). Синефільським гумором можна вважати й нарікання совітського наглядача у поїзді про те, що його дочки занадто багато ходять у кінотеатри і тому хочуть вийти заміж за акторів. У кадрі навіть лунає "Caravan" Дюка Еллінгтона (який він, щоправда, написав у 1936 році), який радянські громадяни знають (окрім всього іншого) з 9 випуску мультсеріалу Ну, постривай про пригоди у телестудії (привіт гіпнозу від пропагандистів та фейковим фокусам).

Палиця Волтера Дюранті з головою кролика обабіч згадок про Сталіна-чудотворця (та міфотворця) привозить керролівські алюзії не так на пригоди в Дивокраї, як на оказію в Задзеркаллі (привіт усім фільмовим дзеркалам). А в контексті дискредитації Гарета Джонса руками Волтера Дюранті це ще й фейк про страшний сон (про Голодомор), який начебто привидівся зеленому та вразливому валлійцю. І тут вже взагалі виникає цікаве суголосся його годування вкраїнських дітей з деякими епізодами Івана Миколайчука в ролі батька Тараса (з ісусним німбом) у фільмі Сон (1964) Володимира Денисенка. Гарет Джонс також пророк (голос вопіющого в пустелі), аналітичний геній статистики.

На тлі зужитих контрастів московських оргій Дюранті (з опіумом, дупами, цицьками й гомоеротикою) та українського вимирання, Голланд особливо ще цікавлять актуальні паралелі зі сучасними подіями (дубовим Крутам є чого повчитися). Згадки про цикли історії прямо промовляють про те, що з тих часів мало що змінилось. Україна знову страждає поміж бізнесових інтересів США та Росії (які завжди між собою домовляться). Фраза "бойкот зрештою закінчиться" насторожує особливо, але нехай присутність помаранча у кадрі (два рази) на буде настільки банальним натяком на Помаранчеву революцію (поруч з орвеллівською завуальованістю та байдужими буржуями).


фото: kinoafisha.ua

Автор: олександр ковальчук