Зміст статті

27 лютого 2020олександр ковальчук

Черкаси. Останній корабель у Криму

Любов до дешевих ефектів серйозно гальмує непогане українське кіно про війну з Росією.

Фільм Тимура Ященка про оборону морського тральщика "Черкаси" в березні 2014 року під час анексії Криму навіщось витрачає весь свій азарт на любов до символічних жестів та дешевих ефектів.

З усіма своїми недоліками Черкаси відразу обганяють на віражах набір сентиментальних картинок у Кіборгах, а також стрічки Позивний Бандерас та Іловайськ 2014. Однак тугуватий старт з переграванням акторів та рекламними інтонаціями Семисала вже якось занадто нудно перевалюється у Черкасах крізь кримських зрадників української присяги. Лише наприкінці фільм Ященка стає значно цікавішим в своїй історії.

В найкращому епізоді фільму під час зустрічі героя Мишка у рідному селі, контраст між реальністю та коровайними урочистостями дарує відверто комічну сценку з клоунадою сільського голови та дівчинкою Софією, яка хоч зараз дасть герою шматочок благодатної втіхи зі свого чистого лона (не те, що та курва на початку стрічки). І в цю інтересну тріщинку Ященко навіщось запускає Катю Chilly зі своїм трансовим дудуком.

Подібна незграбна мулька чомусь постійно вигулькує у Черкасах. Фільму періодично бракує якогось коника чи вибрика (голос Дедпула періодично чути зі спини), а через стрьомну музичку з ефектом серцебиття сюди відразу хочеться поставити Кургана з Агрегатом та їхнім треком "Кент підарас" (де згадують про кораблик та рибку Немо). Можливо, що саме тоді режисер фільму посоромився б перебору у зайвих співах "Воїнів світла" та у сентиментальних стражданнях мучеників неазовських під час співу "Чорна гора".

Ященко замість екшину стає на слизьку стежинку дитячого символізму у фільмах Вулкан та Додому. Того квазімістичного потягу Марисі Нікітюк у її кітчевій стрічці Коли падають дерева. За брутальним шумом матюків (де інколи фальшивлять в інтонаціях та українській вимові) відразу піднімається цілий вал сентиментального дріб'язку, який нівелює все лайливе завзяття. Капітан ззаду нагадує Ісуса (на Тайній вечері) + сценка з поділом на агнців та козлів), а тужлива колискова моментально й плаксиво пише всесвітній міф про вифлиємських немовляток на тральщику та москальських воїнів царя Ірода (Мішаня ж реально ще перелякана дитина). Мишко Євгена Ламаха (привіт Крутам та Голій правді) у фіналі приїздить додому у бейсболці амстердамського Аякса, і ось вам ще й горизонт грецьких міфів про мужніх воїнів-товаришів.

Замість прямої, як туга стріла, історії режисер постійно блукає такими манівцями. Звідси й зайвість деяких кадрів про загубленість самотнього героя (людини та корабля) поміж морських пейзажів. Чи зловживання дроном, хоча чому, наприклад, не зняли згори тренування зі щитами? Ось русскоязичні члени екіпажу десь дюжину разів нагадують про селюцтво Льови, хоча глядачі все зрозуміли ще ж першого разу. Або ж кліше про чмошного кока, де відразу зрозуміло, що він незабаром перебіжить до росіян. А відтак хробаки в каші відразу починають бовваніти Броненосцем Потьомкіним (1925). Тому за неустанним (і не завжди доречним) символізмом у Черкасах вже навіть в історії про Льову, сокиру та корову починає ввижатись тінь копполівського Апокаліпсису сьогодні (1979).

Капітан Романа Семисала поволі таки стає дещо адекватнішим у своїх інтонаціях, але все ще інколи нагадує Бориса Шубіна з радянського фільму Секретний фарватер (1986). Охочі ще можуть шукати тут перегуки з німецької класикою Das Boot (1981) Вольфганга Петерсена, але хіба що Мішаня Ламаха так схожий чимось на акустика Мата (після контузії камера на мить сфокусується на вушках Мишка). Мишковий ПТСР намагається обіграти тему дорослішання (тобто прощання з дитинством) і на тих його стіксових розмовах з Льовою вже так хочеться згадати, прости Господи, Франсуа Трюффо та його класику Les Quatre cent coups (1959). Але кому від того легше у такому драматі, якщо в реалі ніхто не загинув? Тож Ященко знімає не містичний трилер а-ля Jacob's Ladder (1990) про в'єтнамські глюки, а воєнну драму про війну тут, в Україні.


фото: new.cineast.com.ua

Автор: олександр ковальчук