Бачення метелика

Дебютний фільм режисера Максима Наконечного про аеророзвідницю Лілію на псевдо "Метелик".

У стрічки Бачення метелика матеріалу на короткометражку, але її навіщось розтягнули на цілий фільм з анекдотом посередині. Це таке собі позашлюбне дитятко фільмів Атлантида (2020) та Клондайк (2022), де третім ще може потримати свічечку фільм Погані дороги (2021).

Фільм Наконечного триває протореною стежиною багатьох місцевих фільмів, які замість того, щоб показувати та натякати, навіщось починають усе розжовувати, наче малим дітям. Передбачуваний початок з банальними деталями та тремтінням ручної камери розпочинає історію про аеророзвідницю Лілю лише для того, щоб чемно оформити простеньке протиставлення широкої візії квадрокоптера та обмеженої оптики ПТСР. Свій фініш режисер заримовує зі своїми стартом таким версифікаторським чином, наче він ще той фанат Ліни Костенко.

Загалом реалізм Бачення метелика є нудним міксом румунської нової хвилі та сюрних заскоків військової свідомості з фільму Jacob's Ladder (1990) Едріана Лайна. Усікновення травмованого світогляду тут нагадує про стрічку Saul fia (2015) Ласло Немеша, а також прямує до фільму Тараса Дроня Із зав'язаними очима (2021) про вплив ПТСР на мешканок Сихова. За бажання у ньому ще можна зауважити годарівські джамп-кати з яких би мало вирости щось горорне.

Добре у цьому нудному фільмі лише з матюками та тролінгом української журналістики, бо все інше – так собі. Музики тут мало, а та, що є – просто недоречна. Флешбеки так і не витягують щось пекельне на екран, а сюр – вже зовсім учнівський, наче з фільму Стоп.Земля (2022).

Та недбала левітація головної героїні – це щось з Екзорциста (у контексті демонізації квіру) чи привіт фільму Юрія Іллєнка Вечір на Івана Купала (1968) про нещасливе кохання Пидорки та інші потьомкінські села? Чи це полум'яний привіт русскому міру високодуховних ґвалтівників на прикладі стрічки Андрія Тарковського Дзеркало (1974)? Хоча, звісно, глюки про зруйнований Київ є справжнім пророцтвом біля Олімпійського стадіону.

Поміж брудної клаустрофобії можна почути докори довоєнному Зеленському, але всю цю ситуацію нині якось вирулює песик, на ймення Тарантіно, а також звичка римувати народження з наругою в дусі сентиментального режисера Сеітаблаєва.

У певний момент фільм Наконечного переростає у суцільний анекдот (суїцид коханої людини), де лише трішки буде абсурду у крематорії. Продовженням цього анекдоту про небезпеку світу чоловіків для ментального здоровля жінки мала б стати героїчна смерть багатостраждальної аеророзвідниці Лілії. Цього нового Йова, який втратив майже все, але таки надбав щось цінне натомість. Власне, вся Книга Йова – це ще той анекдот. Але нічого понад це у Наконечного не буде.

Буде лише пародія на хіт Оксани Білозір "Україночка" зі знаними словами: "Не одні хани у полон мене брали, били-вбивали, на чужину гнали. А я не скорилася, із сльози відродилася, українкою ж я народилася". І ще трохи міжрядкових натяків на перемогу феміністичної оптики, де кобіта позбувається чоловіка та дитини, щоб нарешті окриленою піднестися до справжньої свободи, до вільного польоту легким метеликом, який не обтяжений домашніми клопотами.

З цією плакатною конструкцією Бачення метелика стає таким собі щасливим варіантом піонерської стрічки Titane (2021) Джулії Дюкурно про страдницьке народження нових адамів (така собі деградація кроненбергівської естетики). Але режисера Наконечного щось стримує від патріотичного бодігорора, хоча там він після історії в маршрутці міг би навіть замахнутися на місцеву версію Rosemary's Baby (1968) Романа Полянського.

У цьому фільмі виразно бракує якогось камінг-ауту з бунтом проти патріархального світу, який постійно закриває головну героїню у темному куточку. Сценаристи мусять старанно завуальовувати цей потенційний нюанс, оскільки місцевий глядач навряд чи наразі сприйняв би стрічку про лесбійку-героїню війни, яку ще й врятували з ворожого полону. Й так головна героїня феніксом відроджується крізь понурий домашній світ обов'язків до улюбленої стихії, де вона разом з іншою кобітою урочисто проводить ритуал запускання в небо продовгастого предмета фалоподібної сили. А метелик – це також один з символів квіру.