Зміст статті

10 грудня 2021олександр ковальчук

Із зав'язаними очима

Банальний фестивальний треш про Львів після війни від режисера другої стрічки Дзідзя.

Беззуба фантастика режисера Тараса Дроня про вплив ПТСР на мешканок Сихова після закінчення війни з Росією.

Тарас Дронь був режисером другої стрічки галицького кідалта Дзідзя – Dzidzio Перший Раз, тієї несмішної та нудної мелодрами про перший секс та покаяння на Галичині. Тому немає нічого дивного у тому, що його новий фільм про реакції сихівчанок на закінчення війни з Росією навіть не фільм, а Галицька ліга КВН. Темно, банально, дешево та затягнуто.

За 10 мільйонів, звісно, сильно не розженешся, а тому уся надія Дроня міцно лягає на акторку Марину Кошкіну, яка так добре вистрілила у фільмі Забуті (2019) про лугандонських ментів-дрочунів з синіми носами, що отримала за це свою Золоту дзиґу (як Варіанти й прогнозували).

Але Тарас Дронь – звичайнісінький місцевий епігон, а тому Кошкіна у його фільмі Із зав'язаними очима про одну бійчиню ММА вмикається лише інколи. А що ще робити у фільмі режисера, який вже так якось знімає той Львів, наче стидається його. Його кіно знімали так довго, що на титрах, коли дякують Львівській ОДА, то згадують Олега Синютку, хоча ось-ось вже здавалося, що коханця дівчинки Юлі назвали на честь Максима Козицького.

У Дроня допотопне мислення майстра кліше та бородатих анекдотів. Він начебто фільмує фантастику, але усе його повільне кіно нагадує якщо не російський Шультес (2008) Бакура Бакурадзе, то У тумані (2012) Сергія Лозниці. Звісно, що весь той концептуал розмитого Львова варто піднести до стрічки Saul fia (2015) Ласло Немеша з його маніфестом дегуманізації, дезорієнтації та зациклення.

Але кому варто передати кліше про індустріальну загубленість людинки-піщинки Всесвіту? Пазоліні в пошуках сенсу життя у чистому полі? Чи тому тоскному фестивальному баналу Атлантиди режисера Васяновича, який передивився Ґаса Ван Сента та Карлоса Рейгадаса? Навіть в Антоніо Лукіча ті учнівські привіти Антоніоні вже якісь кумедніші у своїй дитячій старанності.

Стрічка Дроня набридає своєю банальністю вже під час перших 15 хвилин. То може він ще є запеклим фанатом Шанталь Акерман? Дешеве зерно його ручної камери намагається дати якийсь реалізм, ритм життя та пульс планети, але дівчинка Юля не зовсім Джейсон Борн. Жахливий саундтрек. Жахливе червоне плаття для Юлі та ще жахливіший комент продавця біля нього. Анекдотичний галицький барига зі своїми підпільними боями стає окремим втіленням допотопного мислення Дроня. Зате у кадрі з'являється місцева псевдокінокритикеса Катерина Сліпченко, який режисер навіть не зміг подарувати шматочок її каннських портретів.

Хлопчик Максим (Олег Шульга з Червоного та Бандераса) намагається давати комедію про пригоди промінчика сонця у темному царстві, але попри увесь свій розумний бекґраунд юриста зі зв'язками в СБУ він якийсь трохи тойво, недалекий. І тут прикладом цього мають стати: жахливе червоне плаття та епізод зі щоденником Дениса, де він, бідака, нарешті догнав, ким дівчинка Юля доводиться Денисові, а тому так театрально хапає повітря відкритим ротом (подумки).

Хз, чи варто поруч згадувати про Million Dollar Baby (2004) Клінта Іствуда чи De rouille et d'os (2012) Жака Одіара, оскільки Дронь вже так цнотливо та хапливо знімає сцену сексу великими планами, що там немає навіть натяку на доросле кіно (у Дзідзя хоч натякали на комедійний мінет). Йому треба було йти ще далі у тій незайманій мікроскопічності та зняти 25-м кадром окраєць крайньої плоті чи фрагментик клітора, щоб ніхто нічого не зрозумів на святій Галичині. У перші секунди сексу під коханцями хіба що ламається ліжко, і тут, схоже, що Дронь трохи передивися Джессіки Джонс? Ліжко потім тримається однією ніжкою на книжках, а тому, певне, так передає привіт Забутим.

Дронь взагалі міг би зовсім викрутити праворуч фестивальний градус у лесбійську любов умовної свекрухи та невістки, і це б було так по-берлінськи срібним ведмедем, що аж. Так ще ніхто не знімав. Тим більше, що між Мариною Кошкіною та Ларисою Руснак таки пробігла якась іскра. Руснак, до речі, нарешті дає щось нормальне та живе у кадрі після двох попередніх з'яв на екрані (Передчуття та До щастя), але Дронь не зовсім Гаспар Ное, щоб бавитися з її важкою красою біля Моніки Беллуччі. А Руснак просто треба більше сміятися і все у неї буде ок.

Беззубе епігонство Дроня банально боїться вийти за межі невідомого. Боїться навіть зайти своєю фантастикою на територію антиутопії The Running Man (1987) про тоталітарку в США зі Шварцем у головній ролі. Зате дає бородатий анекдотик про львівшську маршрутівку, прошупана, банал про тяжку жіночу долю та суку-війну, а  також намагається гратися у метафори. Так, здається, варто сприймати сон про калину (неньку-Україну, яка дарує своїх вірним синам лише оскомину від війни), а також те, що у Юлі на кухні за вікном лише гола стіна?

Оператору Олександру Позднякову режисер лише інколи дає знімати щось складніше, якісь формальні експерименти а-ля довга сцена народження краплини з крана чи косплей ранкового післясекся під картину котрогось з малих голландців (хоче це просто може привіт новому Відблиску Васяновича). А тому після банального та сентиментального гепі енда з усього фільму Із зав'язаними очима можна згадати лише актора Ігоря Портянка, який божить в ролі мента саме так, як нещодавно був найкращим (у ролі мента) у фільмі Бурштинові копи.


фото: usfa.gov.ua

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.