Пісні фронту 2023 (# 62)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Інфантильна клоунада Скофки під новим псевдо, де він експлуатує тупість як доконаний факт. Наївний треш з бездарними претензіями невідомо кому. Після такого можна спокійно закінчувати з кар'єрою та йти крутити бичкам хвости.

На перший погляд Туча щось трохи перемудрила з такою розалією про Юду Іскаріотського. Але це сюрний перформанс з елементами місцевого абсурду. Такий собі Клаус Номі під реггетоном. Щось бунюелівське про страшний сон у страшному сні. Скромна чарівність буржуазії. Реквієм за старим світом, який все ніяк не може кудись зникнути на шляху невідомо куди.

Нудний фалічний пафос дитинно вештається біля лицарства Вудкіда. Кумедна скоромовка, яка чомусь гадає, що щось трохи знає про потойбічні сфери.

Дворовий львівський трешачок з русизмами від місцевої виконавиці та афігєнного псевдостендапера. Група Звєрі по-галицьки.

Попсові надолужувачі слави гурту Kazka з бездарним текстом про душу й тіло у Відні та Парижі.

Новий побратим Tery та The Curly на ниві безалкогольного рнб. Чистий жах з перших секунд.

Пара лузерів тихенько випаровується у повітрі зі своїм понурим рнб-шансончиком під Скофку про плач гітари за треком Вакарчука "Відпусти" з радянського фільму Казка про зоряного хлопчика (1983). Ще будуть роками йому платити, як Пафф Дедді Стінгу.

Так перетворити фонк на маразм цією жахливою лірикою, то, певне, особливе досягнення на місцевій сцені.

Начебто іронічний треш про українських патріоток з пілотками в Гамериках та Європах.

Споглядальний джаз-реп гурту Ціна Ритму таки справді поволі виходить з місцевого реп-гетто на ширші галявини.