Пісні фронту 2023 (# 73)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з Росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики.

Украй кітчева форма Христини Соловій, яку рятує неждане атеїстичне зізнання, якого ніколи не дочекаєшся від посестри Сергія Жадана. Хто б міг подумати.

Замріяний фолк з іронічним говірковим зигзагом як чудовий приклад для деградації Сергія Бабкіна. Атмосферою нагадує кліп польського гурту Mikromusic "Po co ja tu jestem".

Після старомодного трешачка про Білгород Культурний Десант навіщось підсовує цілком адекватному рокеру Чемерову адепта банальних істин Мишка Правильного. Для чого?

Повільне намацування ейфорійним денс-попом дискотечної території Джессі Вейр.

Після понтів у Варшаві Nia Barbia щось там репує про секс на пляжі в Одесі та Лео Мессі. Можна довго співати про щось рожеве та гламурне, але що робити з містечковим вайбом, який аж пре з усіх щілин?

Доволі неоковирний мікс тексту та інтонацій для делікатних нюансів саунду у цьому рнб.

У цій ностальгії за 90-ми Люсі лише варто не опинитися десь поруч біля російського колективу Гості із будущєва та більше триматися оригіналу Night Crawlers.

Цікавий приклад трансформації неошароварщини у щось уже не настільки жахливе відразу.

Маленький послідовник гурту Курган & Agregat з олдскульною ностальгією про перемоги Динамо.

Муляжна псевдореперка alyona alyona услід за Колою заходить на терени маніпуляції дитячими сумними очима. Звісно, що пустота не болить, а тому чекаємо біля діток Псюка та Скофку.