Врангель "Альтернатива для України" (2026)

Пародійний реп зі Львова з цілою в'язкою бубликів та маніфестів пафосного популізму.

Дебютний альбом львівського начебто репера Врангеля, де він випалює напалмом мурашники під час повстання супроти навколишніх пшиків.

Репер Врангель найзручніше себе почуває у пародії, особливо у самопародії. Його дебютник найкраще вважати таким собі стендапом, де він завзято блукає у власному пустослів'ї заради мрії про вільний укрреп.

Пародійний стан Врангеля унеможливлює хоча б якийсь натяк на провокацію альбому "Альтернатива для України" (2026). Провокація й так майже неможлива у сучасній культурі. Епатаж нині – це архаїзм зі запилених талмудів. Як з такою короткозорою оптикою лізти на рожен? Це ж чисте самогубство.

Якщо відійти трохи вбік від його полемічности, то це знову в українському репі лише популістичні маніфести замість безпосередньої дії. Біг на місці. Плакатна імітація. Внутрішньоутробний флекс. Навіть для маніфестів потрібні навички.

Щоб докоряти комусь отаким розмахом, варто хоча б якось вирізнятись. Якщо ж ти перебуваєш на одному рівні з ними, то який тоді сенс? Як кажуть брати Дубневичі: "Не словом, а ділом". Врангель – не надихає, мінімально веселить, а ще більше втомлює.

Врангель – то якесь дивне псевдо для Львова. Добре, звісно, що не Крузенштерн. Чому, наприклад, не адмірал Ямамото якщо він вже згадує Ямаґуті Отоя? Якесь пояснення, обабіч одного російського генерала, варто, певне, шукати у його німецькому корінні. Якщо так, то чому тоді не Цісар чи хоча б кайзер Франц? У нього ж тут стільки футбольних алюзій.

Якщо ще раз відійти вбік на згадках про якусь пародію, то його спокійно можна назвати мінімально покращеною версією другого пришестя начебто репера Хаса, який ніяк не може витравити дустом сліди Оксімірона у своїй душі. Ось тільки у рекламі Врангель ще не засвітився. 

Якщо ще трохи лишитися на цих позиціях, то вже на стартовому інтро Врангель нагадує мікс Козака Сіромахи, Оксімірона та Артема Федецького. Дивно, що за такої любові до Карпат у нього не знайшлося жодного місця для Михайла Кополовця. 

Може й добре, адже той ще б більше увиразнював його комічну натуру. Кумедно, що після стількох претензій до всіх та кожного він порівнює себе з Філіппом Ламом ("Варді"). Десь може трохи перебрав горілки зі скітлзами?

Може Врангель ще десь є фанатом Шиноди чи самого Емінема, проте й Genetikk не сильно його рятує там, де він заперечує впливи альбому "Вєчний жид" ("Хтось каже, шо скопіював стиль в Мірона. Та не моя проблема, шо ви не чули ніц крім нього" у "FAQ"). Який сенс у 2026 році згадувати Гуфа? Тоді навіть Bushido зі своїм "Es gibt kein wir" не надто його порятує.

Якщо ялові треки "Тілько во Львові" та "Галицький менталітет" – це все, що він знає про львівське блядство, то тут для нього відразу є погана новина. А от найсмішніші моменти на його альбомі чомусь пов'язані з Міськом Правильним. 

Це фраза "Сука, я люблю реп, як Правильний – Кличка" у "Реп" та персональна присутність Міська у скіті "Анархо", де нарешті можна почути щось веселе про Паліндрома. З чогось мінімально доброго тут можна згадати хіба трек "Вперше".

Все інше варто сприймати як самопародійну виставу на нивці рекламного самовихваляння та дечого іншого. Кількість згадок про чужих мамок та тупі маси мала хоча б якось натякати на це. 

Його Князь Врангель є пародією на міфологію Клоннекса. Десь так це все, власне, і працює. Ця пародія на нинішній український реп і є його самопародійною міфологією. Поза її межами там нічого особливо слухати. Перетравлення їхнього матеріалу також у дечому є цінним на цьому перехідному етапі, а ось про новий порядок таки варто поки мовчати ("Альтернатива для України", "Камо грядеши?").

Він навіть не Дем'ян Хреститель, щоб виглядати прихід босоніжок Христа. Мало не шукати в репі пурєдного ґазду Отоя, тут потрібне щось значно більше. Адже яка нині мішень з Вови зі Львова чи Хейтспіча? Дивно лише, що Врангель не згадав Гоню біля моментів про Тучу ("Туча боїться вже позбавитись постійних зубів. Та я не б'ю жінок, бо я б'ю тільки рівних собі" у треці "Хейтспіч"). Хіба Гоня не заслуговує на щось подібне?

У Врангеля стільки згадок про соцреалізм, що навіть його праведна мрія про вільний, стильний та їбучий укрреп звучить напрочуд соцреалістично: "Дай Боже! Дай Боже мені, дай Боже нам усім! Щоб дав колись плоди цей хаотичний наш посів. Дай Боже далі рити панчі й рими. Бо я тільки під час цього почуваюся живим" ("Дай Боже").

Може далі йому варто наїхати на Шугара, який чомусь гадає, що прополює на Вкраїні милій нивку The Lonely Island?