9 квітня 2024олександр ковальчук

Postfactum "Інсомнія" (2024)

Дніпровський дует манії та тривоги заздалегідь скочується до блаженної пародії на трип-хоп.

Можливо дебютний альбом прісної трип-хопи дніпровського гурту Postfactum для нудного серіалу Перевізниця.

Попри все попередні англомовні релізи гурту Postfactum є чомусь кращими, аніж повністю україномовний альбом "Інсомнія". Недебютний диск "Dissonance" (2022) у чомусь навіть яскравіший своїми цікавими треками ("Звір", "Час").

Великі тіні прабатьків і праматерів жанру бовваніють за спиною учасників колективу Postfactum та лякають їх своїм масштабом у цьому світі. Початок та кінець альбому – це чомусь блаженний спокенворд екскурсії у планетарії, що так чомусь нагадує початок серій одного з найнудніших серіалів у світі Перевізниця. Замість того занадто поштивого голосу можна було запросити Раджеша Кутраппалі, адже у нього значно довші ті поетичні паузи для юних дослідників космосу.

Усю тривожність трип-хопу на альбомі "Інсомнія" профанує прісна лірика та чемне виконання. Якщо що, то це не працює навіть контрастом. Багатозначні павзи, які начебто закликають до себе безодню, більше нагадують клоунський сачок. Звідти чомусь вилазить Вакарчук разом з гуртом Лівінстон. З останніми Postfactum мусить зробити якусь затишну колабу на чотирьох.

І це ще добре, до речі, коли співає вокалістка, хоча й вона у старанному копіюванні творців жанру постійно переграє ("Любов"). Коли на сцену виходить вокаліст, щоб покласти на приречений саунд свою лірику з-під подушки, то можна відразу зазначити, що вони нічого не розуміють у трип-хопі ("Гротеск").

Як тільки вони починають співати дуетом, то миттю скочуються своїм театриком до аматорів з МУРу ("Реаліті шоу", "Капітан"). До сюру, шизи чи навіть якогось танцювального збоченства ("Іржа") їхню ґречну поставу майже неможливо припасувати без сліз. Хіба коли вони довго мовчать поміж своїми банальними словами, то можна сподіватися хоч на якесь майбутнє.

Несподівано, але факт, майже наприкінці "Інсомнії" вони таки дослухалися до внутрішніх голосів та тихенько десь промовчали увесь трек ("Шум"). Навіть не варто писати, що він й став найкращим моментом цього альбому. І вже десь тут варто зазначити, що вони таки щось, ти диви, й розуміють у жанрі. Навіть можна обабіч згадати ще й трек "Крізь сон", адже голос вокаліста настільки спотворений, що щось банальне у ліриці годі розрізнити. І слів тих там зовсім обмаль.

А десь паралельно біля них є заслужений гурт Hooverphonic з новим альбомом "Fake Is the New Dope" (2024).