Історія Каті та Ані
Коли і як Ви зрозуміли свою нетрадиційність?
Катя: Я була одружена з чоловіком і у мене є дитина. Я розлучилась з ним і познайомилась з коханою. З чоловіком ми були зовсім різними людьми. Нам важко було разом.
Аня: Я не перший рік з цим живу. Я зрозуміла, що лесбіянка в років 16-17. Я зустрілась з дівчиною, закохалась. Це було перше сильне кохання.
Відрізняється ставлення навколишніх?
Аня: Мені здається, що на даний момент Катя ще не усвідомлює пригнобленості, бо літає в хмарах закоханості.
Катя: Не знаю, насправді мені байдуже як дивляться на мене люди. Хоча, ми стараємось приховувати свої стосунки.
Для чого Ви їх приховуєте?
Катя: Я боюсь, що дізнається колишній чоловік і відсудить в мене дитину. В Україні люди сприймають такі речі дуже критично. Немає жодних законів, які б захищали мене у цій ситуації. А у нього є повне право відсудити дитину.
І як Ти будеш вирішувати цю ситуацію?
Катя: Я позбавлю його батьківських прав і тоді він не зможе забрати дитину. Це єдиний вихід.
Перед тим, як Ти почала зустрічатись з жінкою, то замислювалась над дискримінацією, проблемами гомосексуалістів у Львові?
Катя: Чесно кажучи, не задумувалась. Мені було паралельно. Щодо законів, то я ніколи не була проти. Я вважаю, що кожна людина має право жити з людиною, яку любить. Тепер я зрозуміла наскільки важливі ці закони.
Тобі важко було сказати друзям?
Катя: Ні. Я просто знаю, що деякі друзі можуть обмовитись, а мені це не потрібно. Тому знають не всі.
Аня: Від початку я була в такому захоплені від закоханості, що мені було байдуже. Мої друзі люблять і поважають мене, тому вони сприйняли все адекватно. Ніхто не був проти.
Ніхто з Вас не розповідав батькам?
Аня: Ні, але думаю моя мама здогадується, просто не задає прямі питання, бо не хоче чути відповідей.
Катя: На даний момент я не хочу розповідати, бо нас можуть примусово роз’єднати.
Що потрібно змінити у Львові, щоб Вам було комфортно тут жити?
Катя: Потрібно, щоб прийняли закони про одностатеві шлюби, щоб змінився менталітет людей. Щоб люди сприймали нас нормально. На молодь можна вплинути навіть через соціальні проекти.
Для нас дуже важливо, щоб дитина росла нормально. Щоб не відчувала себе відкинутою в школі, чи деінде. Через це нам хотілося б переїхати кудись, наприклад, в Іспанію. В Україні дитина не зможе вирости нормальною.
Чим відрізняється модель гомосексуальної сім’ї від гетеро?
Катя: Можу сказати на своєму прикладі, що в гомосексуальній сім’ї більше любові. Немає насилля, неповаги. Я постійно з коханою людиною.
Чоловіка я майже не бачила і не через те, що людина була зайнята роботою чи сімейними справами, а просто тому, що він любив собі погуляти.
З моєю дівчиною ми вже біля року разом і за весь цей час провели окремо лише дві ночі. Одного разу в різних кімнатах, а іншого – в різних містах. Ми постійно разом.
Чоловік не допомагав мені ні морально, ні фінансово, ні у вихованні дитини. Ані, людині, яка не є біологічним родичем моїй дитині, вона, чомусь ближча, ніж її рідному батьку. Вона ставиться до моєї дитини, як до своєї. Хоча, звісно, це не залежить від статі. Чоловіки теж різні, просто мій був таким.
Аня: Я не знаю, як можна любити жінку і не любити її дитину. Це щось одне ціле. З жінкою я відчуваю себе набагато спокійніше, комфортніше. Світ навколо мене взагалі не існує. Є тільки дівчина, дитина і я. Жодних думок, жодного негативу.
Але наші люди цього не розуміють. Я думаю, на це дуже впливають релігійні переконання. Християни вважають, що сім’я створюється для продовження роду, а в гомосексуальних сім’ях якщо і є дитина, то жінка була запліднена неприроднім шляхом.
Християнство ніколи не було ні поблажливим, ні розсудливим. Ця віра була жорстокою і залишиться такою.
Плануєте сказати дитині?
Аня: Коли дитина почне цікавитись, тоді так.
Катя: Залежно від того, де ми будемо. Якщо у Львові, то хіба коли вже щось зміниться.
Аня: Також залежить від характеру дитини. Якщо вона готова буде почути правду.
Катя: Страшно за те, як її будуть сприймати люди. Я хвилююсь, щоб її ніхто не ображав, що у неї не буде друзів.
Ви не боїтесь життя, де постійно треба переховуватись навіть від власної дитини?
Аня: Ми живемо в особняку за містом. Якщо б жили в самому Львові, то було б важче. Там доводиться більшість часу сидіти в себе вдома і спілкуватись із закритим колом людей.
Хто легше сприймає Ваші стосунки: чоловіки чи жінки?
Аня: Чоловіки ставляться з цікавістю, а жінки турбуються про дитину. Коли вони дізнаються про нашу ситуацію, то кажуть: "А як же дитина?! Ви подумали про неї?"
Але для дитини краще жити так, ніж з татом-дебілом чи батьками-алкоголіками. Насправді, ти ж не закладаєш дитині любов до жінок, якщо у вас гомосексуальна сім’я.
Навпаки, якщо в сім’ї насильство, тато б’є маму, то дівчинка може почати боятись чоловіків і стане лесбіянкою. У дитини буде психологічна травма. Якщо дівчинка в дитинстві бачить насильство, то коли виросте, також буде дозволяти чоловіку бити себе або стане феміністкою.
Також коли я буваю у когось зі своїх подруг, то часто виникає питання, чи не думають вони, що я можу до них залицятись. Чи не бояться цього.
Ви релігійні?
Аня: Я так.
Ти сама сказала, що християнство агітує за гомофобію. Які тоді в тебе стосунки з Церквою? У християнстві гомосексуальні зв’язки вважаються гріхом. Ти сповідаєшся?
Аня: Я не вважаю, що я повинна сповідатись. Священик ходить тією ж землею і їсть ту ж їжу, що і я. Ця людина має багато своїх гріхів. Я вважаю, що сповідатись потрібно тоді, коли тебе болить і безпосередньо у бік неба, там, де щось чисте та світле.
А взагалі Ти вважаєш це гріхом?
Аня: Та ні. Я вважаю, що більшим гріхом було б, якщо я жила з чоловіком і брехала про те, що люблю його. Діти б росли в ілюзії любові, а насправді все було б брехнею.
Більшість людей зводять гомосексуалізм тільки до плотського бажання? Що для Вас найголовніше в стосунках?
Аня: Якось ми говорили про те, що навіть якби в нашому житті не було сексу, ми б все одно жили разом. Нам добре разом.
Кожен вирішує з ким йому бути. Але, я вважаю, що якщо ти любиш – ти маєш бути з цією людиною.
На мою думку, люди, які кажуть, що гомосексуалізм – це неправильно, помиляються, що кохали коли-небудь. Якщо б вони справді кохали, вони б знали, що від цього почуття нікуди не дінешся, не вилікуєшся і не забудеш.
Ти не боїшся, що твоя дитина перейде через те саме що Ти? чи не було нічого такого страшного, пов’язаного з цією темою?
Катя: Мене не цікавить думка людей. Я лише хвилююсь за дитину.
Коли на вулиці хтось бачить, як два чоловіки або дві жінки йдуть за руку, то батьки кажуть своїм дітям: "Фу, як так можна, та таких стріляти треба".
Дитині це відкладається в голові і виростають гомофоби. Для чого так говорити? Навіть коли гетеросексуальна пара цілується на вулиці, то це негарно. Яка різниця?
Аня: Ми дотримуємось правила не цілуватись на дітях. Можна обійнятись, але облизувати один одного при дітях огидно та некультурно.
Звичайно, коли ти їдеш в маршрутці з коханою людиною, тобі хочеться взяти її за руку, але ти розумієш, що на тебе буде дивитись не одна пара очей і дивитися вони будуть з осудженням.
Та якби це була пара гарних натуралів, то всі б милувались і казали: "Яка гарна пара, які гарні дітки в них будуть!"
Коли ми йдемо вулицею за руку або сидимо в кафе то, звісно, що люди звертають увагу. А ще більше, коли є дитина.
Катя: Але якщо людина надто вразлива до таких ситуацій, то вона не зможе витримати, її любов не пройде ці випробування. Головне - спокійно реагувати.
Не потрібно у відповідь кричати: "Подивись на себе, курво, на кого ти схожа!" Поглянути, сказати "ок", розвернутись і піти. Все, конфлікт вичерпано.
Якщо любов приглушена страхом – їй не вистачить сил.