Ігор Гулик: Смерть і криза української журналістики

Зараз закриваються досить великі ЗМІ та друковані видання. І це називають кризою журналістики.

Я не вважаю цей процес кризою журналістики, оскільки це більше криза інформаційного простору. Якщо прослідкувати світові тенденції, то можна зрозуміти, звісно, що друковані видання не мають вже таких тиражів, але ж читач залишається. А проблема України, власне, у тому, що друковані видання зараз кинули на призволяще. Ми, в особі друкованих видань, не маємо і не відчуваємо жодної державної підтримки. Я вже втомився наводити приклади Франції і Німеччини, де уряд виділяє кошти чи дає дотації для будь-якої загальнополітичної газети, від гігантів медіа ринку і до малотиражних виданнь.

А якщо детальніще щодо України?

У нас нічого подібно немає. Газети в Україні відчувають тиск навіть від Укрпошти, державного підприємства, яке щороку піднімає тарифи на доставку преси та збільшує відсоток від передплати, який залишає собі. В Україні немає жодного державного підприємства, яке б виробляло газетний папір, і тому ми змушені завозити його з-за кордону і з відповідними цінами. Це економічна складова. Незважаючи на те, що газетний номер коштує набагато дорожче, ми йдемо на свідомі збитки для того, щоб втримати нашого читача, адже друковане видання – це вдала спроба подання аналітичних матеріалів.

Але зараз мало хто серйозно сприймає газетні видання, оскільки весь ринок забрав інтернет?

Я погоджусь, що інтернет та телебачення займають значний відсоток медіаринку і, ясна річ, що їхня аудиторія зростає в геометричній прогресії. Але подивімося на контент. Чи може користувач інтернету, який сидить на інформаційній стрічці, робити певний аналіз цієї інформації? Кліпове мислення чи читання заголовків не дають уявлення про світ в якому вони перебувають. Досвічені журналісти мають рацію коли кажуть, що в газетному контенті відчуваються зміни. Дуже рідко тепер можна знайти серйозну фахову аналітику. Але я не скажу, що це смерть газетної журналістики, бо, наприклад, на східно-європейському ринку, у країнах колишнього соціалістичного табору, газетна справа розвиваться. Якщо до нас прийде якийсь серйозний інвестор, який зміг би зробити мережу регіональних газет, то ми б не щезли. Говорити про абсолютну смерть друкованих видань можна лише у тому випадку, коли журналістика була б лише інструментом політичних маніпуляцій і можливістю впливати на різні процеси за лаштунками. Коли журналістика перетвориться у бізнес,то я впевнений, що зникнуть і газети.

Якщо Ви говорите про інвестиції, то значить питання таки фінансове?

Ми не можемо порівнювати газетний ринок, коли в Україні було лише два телевізійних канали, які створили за радянським зразком, і зараз, коли ми маємо тисячі каналів у вільному доступі. Це неабияка конкуренція, яка потребує фінансування. Не варто порівнювати й газетний ринок початку 80-90х років з сучасним, де інтернет з новинами у кожного в кишені.

Читачам мабуть цікаво дізнатись Вашу думку щодо журналістського навчання у вузах.

Це болюча тема. Я не втомлююсь говорити про це, щоправда, мене ніхто ніколи не слухає. Ми маємо проблеми з системою журналістської освіти і вона полягає не лише в довготривалому навчанні. Я вважаю, що кваліфікований фахівець мусить знати не лише основи свого ремесла. Це має бути людина справді енциклопедичних знань, компетентна в історії літератури, філософії, релігії тощо. Це складники загальної  освіти і те, що ми справді вкладаємо в поняття університет – універсальність знань.

І який вихід?

Мусимо ламати цю бюрократичну, заскорузлу систему, випускати  спеціалістів своєї справи, але хто цим буде займатись? Проблема є, її треба вирішувати, а як це буде в майбутньому, мені важко сказати. Єдиний вихід, який я бачу, це назвати основний контингент студентів, які навчаються на факультеті журналістики – спеціалістами зі зв'язків з громадськістю, і лише невеликій частині, наприклад, магістрам, видавати дипломи журналістів. Хоча і це не факт, що людина з цим дипломом вестиме успішну професійну діяльність. Все залежить від мотивації. Треба бути особою, яка справді обрала свій життєвий шлях, пішла за покликанням і навіть в специфічних умовах досягає бажаних результатів.

Якою буде журналістика у майбутньому?

Журналістика майбутнього не надто відрізнятиметсься від того ідеального образу професії, який був завжди. Це об'єктивність, всеправдивість та доступність. Такі собі кити класичного письма. І це не обов'язково має бути оперативна журналістика. З часом навіть стрічки з новинами, Фейсбук чи Телеграм переживатимуть певну кризу. Миттєві повідомлення – це класно, але люди прийдуть до того моменту, коли їм треба буде досконало розуміти ситуацію і коротким твітом вони не обмежаться. Журналістика майбутнього – це професія в класичному розумінні слова. Що таке добра журналістика? Це вміння розповісти людям по-людськи про людське. От і все.

авторка: Катерина Карнаухова

фото: Фб Ігоря Гулика