Як там в нашому селі та що в столиці?

Нещодавно з'явилося надзвичайно цікаве дослідження "Рейтинги міст України", яке провела соціологічна служба "Рейтинг".

Це муніципальне опитування проводиться уже всьоме на замовлення IRI (Міжнародний республіканський інститут) у 24-х обласних центрах нашої держави (в Донецькій та Луганській областях, відповідно, у Маріуполі та Сєвєродонецьку).

Їхнє населення сумарно складає 4,02 мільйона осіб. Загальна вибірка 19200 респондентів, тобто по 800 осіб в середньому на місто, що є цілком репрезентативним. Дослідження достатньо об'ємне та цікаве для аналізу, оскільки характеризує оцінку громадянами загальної ситуації в містах, а також різних сфер міського життя.

Воно також дає можливість порівняти ставлення населення до місцевої влади (міський голова, міськрада, міськвиконком) та центральної (Президент, Верховна Рада України, Кабінет міністрів України) і зробити це щорічно у динаміці.

Отже, на запитання: "Чи правильно ідуть справи у Вашому місті та державі?" відповіді розподілилися наступним чином. У 11-х обласних центрах понад 50% відсотків жителів вважає, що у їхніх містах справи ідуть правильно, причому у Хмельницькому, Вінниці, Чернігові та Тернополі таких – понад 70%, а в Івано-Франківську, Маріуполі та Луцьку – від 60 до 70 відсотків. Далі Львів – 56%, Харків – 53%, Кропивницький та Черкаси – 51%. У решті міст цей показник коливається від 30 до 50 відсотків, окрім Полтави, де позитивно оцінює ситуацію лише 24 відсотки жителів.

Тобто в середньому 47% жителів обласних центрів оцінює рух їхнього міста позитивно. Водночас лише 25% жителів всіх обласних центрів України вважає, що ситуація в державі рухається в позитивний бік, тобто оцінка дій місцевого самоврядування вдвічі (!) вища, ніж оцінка дій центральної влади. Це до того що київські владоможці достатньо часто люблять базікати про місцевих князьків і баронів та про необхідність контролю за їхньою діяльністю. Зважмо також на те, що коли з 2019 по 2021 рік позитивна оцінка ситуації у власному місті не змінювалася та складала майже 47%, то за цей час у державі цей показник впав від 50% у 2019 році до 25% у 2021.

Ще цікавішим є порівняння діяльності посадових осіб та інституцій місцевого самоврядування (місцевих князьків) й центральної влади (великих князів київських). Рівень схвалення діяльності середньостатистичного міського голови складає 59 відсотків у 2021 році в порівнянні з 48% у 2019-му році (ріст 11%). Водночас позитивна оцінка діяльності Президента сягає 40% (падіння на 28% у порівнянні з тим же 2019 роком). При цьому у 21 місті жителі оцінюють діяльність власного міського голови вище, ніж Президента. Виняток – Чернівці, Полтава та Сєвєродонецьк. У нашому рідному Львові позитивна оцінка міського голови сягає 59%, а в столиці – 50%.

Міські ради та Верховна Рада України. Тут ситуація ще драматичніша. У той час, як довіра до центрального законодавчого органу за два роки впала з 51 % до 21% (тобто у 2,5 раза), то усереднена довіра до місцевих рад зросла на 8 відсотків, з 38% до 46%. При цьому у 14-х містах своїм власним міськрадам довіряє більш ніж 50% мешканців. Львівська міська рада в цілому має довіру 52% мешканців, а київська – 40%. Також у всіх містах чітко спостерігається тенденція – чим вище люди оцінюють діяльність міського голови, тим вище – діяльність ради, тобто не роблять особливої різниці. Для більшості є просто влада.

І нарешті уряд та рідні міськвиконкоми. Ситуація аналогічна. Позитивна оцінка уряду впала з 48% до 21%, а міськвиконкомів в середньому виросла з 34% до 42%.

Це аналіз абсолютних цифр, проте коли взяти баланс оцінок "схвалюю" та "не схвалюю" то тут тим більше перевага за місцевим самоврядуванням, середньозважена оцінка якого позитивна. Середньостатистичні міський голова має +29%, міська рада +15%, міськвиконком +11%. А от баланс довіри до органів центральної влади достатньо негативний. Президент -10%, парламент -47% і уряд -45%. Зауважмо, що з усіх правоохоронних органів лише поліція у містах має позитивний баланс довіри +5%, решта ж у глибокому мінусі на рівні менш ніж -30%.

Цікаво, що на такому ж рівні довіри знаходиться й наше славне НАБУ, довкола якого зламали стільки списів, виникало стільки скандалів, і на яке стільки надій покладали наші записні антикорупціонери. За що боролися і який результат з точки зору легітимності?

Якщо підводити коротко підсумки, то можна сказати, що в Україні з усіх органів влади позитивну оцінку має лише самоврядування. Його престиж попри все зростає, а от в органів центральної влади – протилежний тренд. Це й зрозуміло. Кожен може вийшовши на вулицю, оцінити стан справ у своєму населеному пункті, а міста, хто б що не казав, розвиваються та кращають. Та й пошуміти в місцевій ратуші можна, якщо вже сильно дістане, а спробуй до когось добитися в столиці. І якщо порішати щось треба, то об'єм місцевого внеску значно менший, ніж торба до Києва. Зрештою, і ту ж поліцію, попри всі застереження, людина бачить щоденно на відміну від інших правоохоронців.

Без сумніву з державницької сторони це не добра ситуація, адже недовіра до загальнонаціональних владних інституцій підриває державні підвалини. Чому так і як змінити ситуацію, над цим би треба задуматися нашим державним мужам, замість організованих набігів силовиків на місцеву владу в українських містах.

Такою є думка понад чотирьох мільйонів жителів найбільших міст. Безперечно що вона показує позицію жителів менших містечок і місцевих громад. Звичайно, що у сільській місцевості погляди більш консервативні, проте не надто сильно. Обласні центри є драйверами розвитку суспільства і до поглядів їхніх мешканців слід придивлятися, що успішно робить місцева влада з огляду на свою специфіку. Центральна влада ж очевидно живе в іншій реальності у світі PR.

Для прикладу скажемо, що у кожному місті України є загиблі у російсько-українській війні, стоять меморіали, майже кожен день чуємо про вбитих та поранених, і всі про це знають. А коли речник влади Люся Арестович без  жодного сумніву каже, що на фронті курорт, де хлопці смажать м'ясо та розважаються, або ж декларує безглузду зміну назви держави, то що доброго українці про таку владу можуть думати?