Джонні Дивний "Фартлек" (2023)

Мініальбом сольного псевдорепу від учасника гурту Ціна Ритму та колишнього члена проєктів Kalush та Kalush Orchestra.

Вкраїнська земля має різноманітні таланти. Цьогоріч місцева сцена не лише отримала фанк від асексуалів на альбомі зрадливих кумплів To Eternity, але й має нині реп від інцелів на мініальбомі Джонні Дивного.

Гоноровий мініальбом "Фартлек" від Джонні Дивного є типовим для нього привітом з ілюзорного світу. Зі сновидної території уявних досягнень, де йому все здається великим та важливим, а його бездарний речитатив чомусь вважають репом. Найцікавіше, що за чотири роки після альбому гурту Ціна Ритму "Вічний двигун" (2019) у його замкненому світі ботанів нічого навіть не змінилося. Слухач знову змушений слухати цей наївний оптимізм щодо його непомильних можливостей на ниві священної місії несення репу у маси. Знову має зважати на дріботіння його мислення за цілковитої відсутності хоч якогось натяку на цілісну історію.

За такої безпорадної лірики та примітивного виконання йому щось може світити лише тоді, коли навпроти оселиться хтось на кшталт Пенні. Але Леонард хоча б розумний, у нього докторський ступінь та IQ 173. Навіть Шелдон з часом навчився розрізняти сарказм. А розумовий, емоційний та мовленнєвий розвиток Джонні Дивного зупинився на рівні першого класу, і відтоді нікуди не рухається. У нього відсутні будь-які навички репера. Яке флоу, які панчі, які рими? Тут нема навіть про що заїкатися.

Попри всі свої кумедні ілюзії Джонні сміло подає себе альтернативою Псюку та його нинішній псевдомесіанській білочці. Він навіть може скинути з себе корону інцельних нердів та бити себе у груди дитиною вуличних університетів, але філологічна школа лірики Ціни Ритму відразу спростує всі його відмазки. Хто з дітей злих вулиць вживатиме у своїх текстах слово "наратив"?

Після цьогорічних альбомів Руслана та Клоннекса його мотлох надзвичайно важко назвати репом. Він лише спотворює думку про реп. І у цьому переліку шкідників репу разом з ним не лише деграданти з Енко (Калуш, альона та Скофка), яким нещодавно так підмахнули профани з Форбса, але й багато хто з андерного гетто. Якщо вони вже так люблять реп, то мають піти з нього, оскільки лише паразитують на ньому. Мають замовкнути або остаточно перейти в інструментальний хіп-хоп. Нині надзвичайно сприятливий час для того, щоб відшукати своє справжнє покликання та сродну працю просто неба.

Увесь мініальбомний понт Джонні важко назвати флексом. У нього величезні проблеми з реальністю у цьому світі ілюзій ("Великі перегони"). Він гадає, що у нього є якийсь стиль і так мило порівнює себе з Лігою Чемпіонів між рядків про почесну місію ("Спурт"). Він гордо вважає себе спасителем, але кого він може врятувати, якщо він навіть не знає, що робити зі своєю аморфною масою ("Марафон")? Його речитативний набір слів може продукувати лише наївні покручі про касту римувальників чи щось кумедне на кшталт "Містичний настрій дарує ніби нам всім хіп-хоп, і це єдине, що у нас не вкрасти" ("Спринт").

Якщо реп для нього – це Святеє Святих, то що він, повний профан, у ньому робить? У Святеє Святих могли зайти лише найкращі, а таких як він не пускали навіть за поріг на дворі. То може Джонні ще той пародист, але на кого тоді ця пародія? У цьому недорепі бездарне геть усе, а тому дивно тут бачити Zbaraski чи навіть Довгого Пса, який вже зміг записати декілька адекватних треків.

Найбільше нині Джонні прилітає за трек "Лого заводу" і цей фонк від олдскулів, то й справді ще той жах. Розхвалений панч "мій дідо врізав дуба, але він не лісоруб" ще можна зрозуміти в обіймах пубертату, але точно не з вуст вуйків, які вже десятиліттями сидять аскетами у підземеллях андера. Та й потяг до абсурду – це трохи не його парафія. Там потрібно швидко думати, а у нього жодної сформованої думки, він простий як двері. Реп від інцелів – це з певного боку навіть концептуально цікава річ, але не з його виконанням.

Саме у цьому треці Джонні Дивний заявляє загалу фразу "Потім трахав феміністок кольорових, ніби Flintstone". Однак після усіх його наративів можна швидко зрозуміти, що ніхто там нікого не цеє. Що все це лише уявний простір його куцої уяви. У ліричного героя його мініальбому ще пуцька не виросла, щоб навіть думати про щось подібне. Це ж не старе кіно з Томом Генксом. Він ще ж навіть не розмальовував книжку з анатомії. І з огляду на кам'яний вік цієї алюзії тут ще неподалік має блукати якась особлива іронія.

Розуму Джонні бракує для чогось справді значного. Якщо він вже такий терорист, то міг би описати нам усім драматургію усіх деталей сексу з феміністкою. Чи особливості сексу з рокерками, рейверками, реперками, гардкорницями, панківницями, металістками та електронницями. У чому, наприклад, різниця під час сексу зі шанувальницями фолку та попу? А з фанатками Лободи та Лущинської? Міг би провести, так би мовити, в освітніх цілях цілий сеанс сексуальної компаративістики: особливості, переваги, недоліки, секрети, нюанси, застороги тощо.

Навіть трек Zelinsky "Бути ґеєм – це не ґенґста" був якимось хитрішим у своїй лукавій двозначності на тлі цілої хвилі гомосексуальних поганців у кіно. Банди геїв у другому сезоні Білого лотоса (2022), яка хотіла вбити бідну маму Стіфлера. Серійної вбивці-лесбійки у піонерському фільмі Titane (2021), як такій собі пародії на естетику Кроненберга. Цинічної аферистки-лесбійки Розамунд Пайк у I Care A Lot (2020). І навіть ірландської лесбійки Бібі Ґарві з серіалу Bad Sisters (2022), яка через статуетку Богородиці в автівці того муфлона Джона втратила око. У всьому там, певне, винен клятий Патріархат чи деспотичний батько, але ґеї таки можуть бути ґенґста.

І поки Джонні мляво фантазує про феміністок, то саме для нього лунає трек "Can You Believe It" з альбому Apollo Brown & Planet Asia "Sardines" (2023).