Ще один романтичний стражденник на українській сцені зі слідами Вакарчука на обличчі.
П'ятий альбом гурту Bah.Roma з історією про інфантильного мученика Любови зі сирітським вокалом.
Це перший повність україномовний альбом гурту Bah.Roma та його очільника Романа Бахарєва з 2014 року. Певне, нікого не здивує той особливий момент після його попередніх релізів, що звучить він як збірка невиданих пісень Святослава Вакарчука.
На початку цих слів також ще варто зазначити, що Bah.Roma є ще одним конкурентом на теренах презентації для вчорашньої Околиці. Його Ютуб урочисто розпочинається зі слів "Bah.Roma – база українського інді. Один з найяскравіших та самобутніх артистів альтернативної україномовної музичної сцени". Звісно, що все це рекламні побрехеньки. Після нового альбому йому надовго варто забути про якусь базу, яскравість, а особливо – самобутність.
На його першому альбомі "Внутри" (2014) був лише один трек українською ("Вірш") поміж російськомовного матеріалу з одним покручем двома мовами ("На семи холмах"). Звісно, що це була романтична вакарчукеска поміж ліричного попроку з мачо на вокалі, який хотів чогось більшого, проте так і не зміг.
Продюсером другого альбому Бахарєва "Ипи" (2015) цілком закономірно став клавішник гурту Океан Ельзи Милош Єлич. Це знову був стражденний попрок російськомовного альбому з одним україномовним треком убік вакарчукового пустомельства ("Мета").
З чогось цікавого, наприклад, у треці "Пока-пора" можна було зустріти такі слова: "Пока-пора, завтра точно будєт луччє, чєм вчєра, разбіваємся а стєни битія". Фраза "завтра будєт луччє, чєм вчєра" походить з пісні Пахмутової та Добронравова "Птица счастья завтрашнего дня". Здається, що десь тут Бахарєв трохи стібав совітську ейфорію Миколи Гнатюка.
На третьому російськомовному альбомі "+-=" (2016) з одним україномовним треком ("Тихо") якось стало зрозуміло, що своїм сирітським вокалом Бахарєв десь трохи нагадує російський гурт 7Б. Оскільки російських впливів ніяк не уникнути у російськомовному матеріалі, то у треці "Секс, наркотики, рок-н-ролл" навіть можна було зустріти вітання російському гурту Смысловые галлюцинации ("мой пріятєль, модний і крутой, вєчна пьяний і вєчна маладой").
Російськомовний альбом "Дом" (2017) також мав один україномовний трек ("Робот"), а вже ближче до 2025 року Бахарєв ще й записав саундтрек до безпорадного фільму Буча (2024).
2025 рік на альбомі "Готель "Надія"" гурт Bah.Roma зустрічає у компанії гуртів Скай та Фіолет. Звісно, що не на найкращих місцях, адже Фіолет подекуди краще дає Вакарчука, ніж нині сам Вакарчук. Хіба десь трохи Бахарєв підійшов до Мартинюка у треці "Залежні".
Страдницький попрок Бахарєва на першому повністю україномовному альбомі дає такого інфантильного мученика Любови зі сирітським вокалом, що аж страшно за його подальшу долю. Це типове царство кліше, де головний герой мусить романтично применшуватися заради вивищення однієї Панни ("Без тебе що я? Лише ім'я. Порожнє слово із вуст чужих"). Без Неї він ніхто ("Віч-на-віч"). Вона його народжує. Вона дозволяє йому жити. Вона десь там згодом його і вб'є ("Час").
Її хтонічна природа майже вічна, а він лише одноразовий запліднювач ("Ти дике поле, я – трава. Впаду, зів'яну восени. Де моє завтра, щоб знову з весною зійтись, навесні зійтись"). Пісні у нього також одноразові.
Коли він співає про сходи на Небо, то хоча б можна сподіватися на те, що він має на увазі саме секс з Нею чи це лише замріяне солодійство з фантазіями про Неї? Якщо останнє, то цей факт підтверджує ще трек "Невагомі", де Вона замикає коло їхніх рук.
Десь би, звичайно, здалося, щоб це сам він замикав Її коло своїм інструментом, однак він чекає на Неї зі всією силою своєї романтичної пасивності – "Роздягни мене. Я ще не забув як вогонь горить, і як тане лід. І любов пройшла, але я люблю. Так цілуй мене. Я тебе люблю" ("Катерині").
Ще більше він чекає хіба на Вакарчука. Вакарчуком тут засіяно все навкруги, однак навіть у музичному контексті треки "Час" та "Божеволію" звучать так, наче це альбом невиданих пісень Святослава Вакарчука.
Лірика там, власне, цілком вакарчуківський інфантилізм ("Зачекай мою весну і не зникай. Закарбуй моє ім'я під шкірою. Забери мене до себе, пригорни" чи "І час мине і біль пройде. Моя любов, знайди мене, люби мене і вбий мене"). Про якусь самобутність гурту Bah.Roma взагалі може бути тут мова? Може вони ще зі Шумеєм хочуть позмагатися за святе тіло Славкове?
Коли Бахарєв співає "Ми мовчки говорили і загартовувалась сталь моя", то варто таки сподіватися, що він має на увазі свій секс у Її печі, тому що далі буде ще цікавіший момент – "О, я божеволію. Боже, я так мрію виграти весну ту". Оскільки у першому треці Весна – це Вона, то, звісно, що він так прагне Її виграти. Цікаво, він хоча б знає про те, інше значення слова "грати"? Якщо так, то тут вже можна хоча б зачепитися за якийсь цікавий стьоб Вакарчука.
Природно, що ці романтичні марення у якийсь момент переходять вже у якусь відверту маячню. Навіщо братися за те, чого ти взагалі не розумієш ("Я піду в далекі гори")? Щоб бути ще ближче до непорочного тіла Вакарчукового?
Це хоча б сподіваний момент у творчості Бахарєва, а от покруча з "Подоляночки" та Віктора Цоя ще, здається, ніколи не було в історії української музики ("Щось не так"). Чемеров від того несподіваного дива мав би вже якомога швидше долучитися до гурту Ragapop.