Щедро розпіарений хіпстерами новий україномовний поп раптом виявився колгоспним рагульстаном.
Схоже, що країна таки не дочекається україномовного Дорна після відомих подій, хоча він – це найкраще, що вродив український поп за останні роки. В очікуванні чогось кращого ніж Іван Дорн на нивці саме україномовного попу на ринок починає вилазити різноманітна шушваль, одноразова та безлика водночас. Вона постійно нагадує у ці перехідні роки самодіяльність з якоїсь паралельної України, де деякі її російськомовні громадяни заради політичної кон'юктури намагаються співати українською без жодного розуміння нюансів мови чи тривалого з нею контакту у повсякденні. Вони настільки заповзято продукують цю кон'юнктурну халтурку, що відразу зрозуміло, що вони лише хочуть, щоб від них тупо відстали з тією мовою. З прикладів першого та другого тут можна, наприклад, назвати різдвяне безглуздя Джамали, Ярмака, Аліни Паш (та інших) "Добрий вечір" чи відверте рагульство All stars Mozgi Ent. "Промінь".
Бездарна лірика вкраїнською мовою нікого не дивує у цей пост-євромайданний період начебто піднесення української музики. Це закономірне явище початків від стількох інкубаторних колективів в країні, які помножують кількість та підґрунтя у цей період лише заради, можливо, майбутнього стрибка в якість когось іншого, вже кращого. З приємних винятків на цьому тлі саме в україномовних текстах можна назвати, наприклад, Григорія Семенчука чи тернополян Tik Tu (і краще не згадувати майже увесь україномовний реп).
А оскільки ця хвиля помноження кількості доволі бездарно б'ється головою об стіну, то нікого не здивуєш й тим, як хіпстерські сайти Liroom та Karabas.Live (а також школотний Слух) впарюють це гівенце усім охочим. Саме тому рекламні слогани про "новий шанс для україномовного попу" для колективу Dilemma від діда Панасова (для маляток) варто вважати лиш банальною комерцією заради місячної норми проштовхування різноманітного непотрібу на радари.
Альбом "#Shalenii" (2019) від гурту Dilemma стрьомний настільки, що можна навіть не ментик подумати, що все це робиться спеціально заради знущання над українською мовою чи україномовною музикою взагалі. Навіть поза кон'юнктурною халтурою це настільки заяложене хуторянство, настільки це бездарно-безлико-бездумно, що навіть шкода місцеву провінцію. Якесь село та люди, бо мени з Dilemma співають мовою, якою не розмовляють. Не відчувають її і тому їхні інтонації в всіх треках настільки колгоспні. Цей вишиватний проектик варто поставити поруч з цнотливою лірикою Івана Navi і десь трохи порівняти (через потяг до східних мотивчиків) з іншим вишиватним проектом, гуртом Kazka, хоча там з текстами та інтонаціями ситуація набагато краща.
Dilemma навіщось пропонує україномовному слухачеві бовтанку з усього посереднього навколо. Хайпові іконки цього колективу виразно карикатурні (епатаж в нинішній ситуації вже давно став архаїчним словом зі словників), ніби це хіпстерська реінкарнація Quest Pistols (на дівчинці під Гарлі Квінн, напевне, тре сміятися). Саме тому на капслоках у назвах вся ця самодіяльність мала б з особливою жорстокістю в неприродній спосіб стібати всіляких потапів, камєнських, врємя і стєкло, tayann, марічок яремчук, алін паш та інший легіон місцевих виконавців з їхнім потягом до паразитування та впарювання.
фото: mewos.in.ua
Але альбом "#Shalenii" більше припасовується в лінійці нинішньої профанації української культури а-ля фільм Крути 1918 чи задротик Грєхов зі своїм убогим квантом. Вони порівнюють себе з Black Eyed Peas, але з такими колгоспними інтонаціями можна запалювати лише десь у Мостиськах чи в Турківському районі. На якомусь етапі можна навіть зловити себе на думці, що це якесь таємне держзамовлення Міністерства культури для сільських клубів нашої неосяжної Батьківщини? Щось настільки невиразне та прісне може пасувати хіба що фільмам Дзідзя або ж кінопродукції, типу, стрічка Продюсер. Має ж якось дно дно прикликати, тим більше, що згадана тут пісенька від Потапа була саундтреком до трешу Скажене весілля.
Ця шароварщина в завужених луках насмикала усього звідусіль (попу, тропікал-хаузу, геріджу, альтернативного рнб тощо) і так штучно та фальшиво намагається давати сексі-інтонацій денсполу. Всі 15 треків альбому "#Shalenii" ще та нудота та рагульня, особливо коли на поверхню вилазить російськомовність виконавців ("Небо", "Балі"). Навіть у Sonya Kay (з її інкубаторним зоряним саундтреком) чи у Марічки Яремчук інколи краща мова та інтонації, ніж у цього жахливого дна. Вкотре хочеться думати, що це несамовитий (аж до отупіння) стьоб з Kazka, Івана Navi чи Ірини Федишин ("Диско", "Майлав"), пародія, але на ниві стьобу місцевого попу їм дуже далеко до Бамбінтона та їхньої "Заї". І навіщо, взагалі, за таких розкладів косити під росіян Miyagi & Эндшпиль. Хоча що тут дивного в епігонії Dilemma? Якщо тут передають привіт MC Hammer чи Shaggy (по той бік), то чому ще не відсалютувати й Biffguyz (десь зі сходу)? На цьому альбомі періодично згадуєш різноманітний планктон: якщо не Гаврика з його пуссі-репом, то Вову зі Львова з його невідомо чим ("Новий день", "На паті").
"Нема сил, навалюй баси" – типу співає хлопчик з гурту Dilemma і окрім сил тут немає ні розуму, ні фантазії. Рагульські інтонації вокаліста – найгірший елемент цього колективу, дівчинка – трохи краще, а коли вони просто мовчать, то взагалі – супер ("Іншим"). Найбільше помітна провінційна самодіяльність колективу Dilemma на млосному рнб, де потрібна гра нюансів та глибина плинності. Після маразму "Танемо" їм би краще засісти за торонтійську школу рнб: Plaza, dvsn, Majid Jordan, Always Never чи елейців Inc. (нині Inc. No World) та просто піти мулом на дно, щоб так енергійно не страждати фігнею (якщо ні, то вперед до mishlawi чи данців Wiinston).
Бо разом з собою вони топлять не лише закарпатську москвичку Йолку (трек "Давай літай"), але й кримчанку Джамалу. В кумедній ліриці "очі під кайфом, руки тремтять" (типу, інтимне одкровення у 2019 році) Йолка стає повноцінним двійником Джамали на плагіатних теренах СНД, але навіщо країні друга Джамала, якщо від першої жодного толку в базарний день (окрім безпардонного косу під Джессі Вейр)? Йолка, до речі, цього року також вирішила дещо запізніло шугонути з московських боліт в альтернативне рнб, бо ж народний артист має якось видозмінюватись під час перехідних періодів. Але її начебто хмільна іпостась Яavь з альбомом "Явь" (2019) така ж провінційна, як і хутірська самодіяльність гурту Dilemma (хоча талану у Йолки значно більше). Косити під авангардові позиції FKA twigs зі запльованих московіад на такому серйозі можна хіба що у пародії. Добре, що люди чогось таки прагнуть у цьому світі і навіть хочуть співати українською, але інколи це просто карикатурка дитячої хвороби лівизни (побічні ефекти процесу).