Хтось починав читати Карнегі (як Парасюк), а хтось – згадувати фільм Гладіатор (як Брезіцький) та дотик пшениці до долоні, а хтось – крутив хулахупу навколо осиного гнізда.
Поки одні шарили подолайки та сцяли супроти Садіка, то хтось ставав мемом, тобто підносився та заносився в аннали історії живим пам'ятником.
Вибори – це завжди об'явлення нових, несподіваних, непередбачуваних вибриків та коників від кандидатів у депутати та вибриківок і кобилячок від кандидаток у депутатки.
Комусь фотошоп допомагає здійснити прадавню бабську мрію, а комусь – наблизитись до безсмертя печального образу.
Вибори – це завжди шоу талантів, це завжди – останній прихисток перформансів, це завжди останній рубікон найновіших досягнень людського тіла перед остаточним переходом кандидатів у віртуал.
Парламентські перегони – це останній дотик аналоговості, це свідчення олдскульної демократії перед остаточним переходом світу у новий та дивний стан.
Вибори – це завжди наближення до Бога, до його можливості бути зовсім різним у багаточисельних іпостасях та непоіменованих станах.
Вибори – це завжди виставка того, що давно приховувалось і про що навіть рідні, нерідко, боялись запитати.
Парламентські перегони – це завжди народження нової людини. Це завжди народження нової Люсі, і тут Ірині Подоляк варто пам'ятати, що цей вінегретовий фільм Люка Бессона більше іронічно про людську недосконалість та достатньо приблизні уявлення людини про себе, а тим більше – про потойбічний світ з його невимовними емоціями вищого розуму.
Отож, новим людям присвячуються ці зафіксовані прояви, принаймні, подоби на преображення на цих парламентських лементаціях.
Третя спроба істерики доброго сотника Парасюка, що закономірно відкрила його дещо фемінізовану постать з того сексистського боку самоагресії.
Найбільше відкриття цієї кампанії – людина-сцена, людина-мем, Брезомен та просто Роман Брезіцький не шукає тривіальних шляхів, а завжди успішно вичерпує зі своєї бази успішно вичерпнутих запитів душі.
Логічно, що такого світоча нації не цікавить суспільство тупих споживачів і він більше скерований своїм керунком на мешканців горніх світів.
Вибори – це завжди карнавал, де чого тільки не зробиш заради реклами власної персони і тому револьверну рекламу Валерія Веремчука можна відразу номінувати на Гіннеса, оскільки під час короткого ролика власних досягнень від встиг стільки разів навколо своєї осі, що така кількість не снилась навіть героїні Ірини Муравйової у легендарній музичній сцені фільму Карнавал.
Тему рекламного крутіння, обкручування, обмотування, вивертання та обертання анакондою продовжує заслужена артистка України Ірина Фаріон, яка крутить хулахупу власними силами навколо осиного кубла у передачі божевільної капелюшниці Осадчої.
А в продовження традиції поетичних гойдалок Мажоритарних компаній ще й звучать такі віршовані рядки:
Членкинь в "Свободі"
кола розійдуться.
Гукни туди –
піде луна.
І хулахупом озовуться
їх синьожопії тіла.
Супротивниця Фаріон на 116, а також її прадавня коліжанка, а також майбутня добра теща Ірина Подоляк, яка вважає, що країні потрібна Люсі, також крутить носом перед електоратом.
Свідченням цих незворотніх процесів у її житті може бути оця одна подолайка сміху на відкритті першої Львівської медіатеки.
А в продовження традиції поетичних гойдалок Мажоритарних компаній ще й звучить лімерик з нагоди її походу до Шустера.
Одна дівиця зі Львова,
До Шустера йшла гонорова.
Вертає з столиці ця птиця,
не птиця, а наша дівиця,
як зірочка та містечкова.
Супротивник Фаріон та Подоляк на 116 – панок Радик також десь блукає у нетрях нашого каналу на ютубі, але його сміхуйочки настільки відсталі від будь-якого життя, що краще тут знову пролунають поетичні рядки:
У Радика кирдик на носі.
На носі – тосі.
Тосі – у горосі.
І мавпи скачуть на Форосі.
Туди вже не сягне його рука.