Ярослав Грицак: Нас годують героїчною історією, яка насправді не є правдивою історією

Ярослав Грицак: Нас годують героїчною історією, яка насправді не є правдивою історією

Ганна Власюк,  5 липня 2012

Українські та іноземні історики сьогодні у Львові провели круглий стіл «Колаборація та спротив у роки Другої світової війни». Це вже третя і остання зустріч в рамках спільного проекту науковців та вчителів історії України «Пам’ять про війну – проти війни пам’ятей». Після цього почнеться написання спільного підручника з історії українського визвольного руху, яке триватиме три роки.

Серед учасників круглого столу – науковці з України, Росії, Польщі, Німеччини та Канади. Як зауважив один із модераторів зустрічі, відомий львівський історик, професор Ярослав Грицак, це - історики з тих країн, де відбулась Друга світова війна, і де її найбільше вивчають. «На нашому останньому заході виступають люди, які представляють нове покоління істориків з різних країн, кожен з яких написав хоча б одну книжку про цей досвід і подає цілком іншу візію того, що відбувалось в Україні під час Другої світової війни», - розповів Грицак.

Один із доповідачів, докторант Вільного університету Берліна (Freie Universit?t Berlin) Олександр Гогун у своїй доповіді «Масовий спецназ «українські партизани»: 1941-44 рр.» говорив про труднощі кодифікації українського партизанства, проблеми із спробами встановити, яка частина цього руху боролася спонтанно, а яка була більш зорганізована: «Партизанські формування були своєрідним радянським спецназом. На відміну від стройових частин Червоної армії, всі їх операції мали проходити в тилу ворога». В доповіді висловлювалась теза про те, що партизанів не можна назвати диверсантами в класичному сенсі слова, а також про особливості дій партизанів у місцях біля населених пунктів, зокрема порівнювались їх дії з діями вояків ОУН-УПА.

Коментуючи доповідь, модератор зустрічі,  відомий український історик Юрій Шаповал зауважив, що вона була присвячена демістифікації поняття партизанського руху. Крім цього він зазначив, що порівняння партизанів і вояків УПА є дещо штучним, в результаті чого останні були подані в рожевому світлі.

У доповіді «Українська Повстанська Армія» доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк  намагався пояснити те, що, за словами Юрія Шаповала, досі залишається предметом дискусій – віднайдення логіки і мотивації поведінки лідерів ОУН-УПА. Доповідач прагнув показати специфіку українського руху опору в класичному сенсі цього слова, а також поставив проблему співпраці повстанських лідерів з Німеччиною. «Широкі дискусії у колі фахівців, на превеликий жаль, не дали широкій публіці розуміння якихось направду фундаментальних речей. В Україні не досягнуто консесусу щодо трактування місця УПА  в сегменті Другої світової війни, невідомо, куди вписувати цей феномен», - зауважив Юрій Шаповал.

Участь в зустрічі також взяли Олександр Зайцев (Україна) з доповіддю «ОУН та фашизм: дискусійні питання», Дітер Поль (Німеччина) – «Голокост, колаборація і спротив: контекст Східної Європи», Гжегож Мотика (Польща) – «Спротив та колаборація у Центрально-Східній Європі: порівняльний контекст», Томаш Стриєк (Польща) – «Спротив та колаборація в історичній пам’яті народів Центрально-Східної Європи».

«Найголовніше у цій дискусії те,  що підривається традиційна точка зору на війну як з одного, так і з іншого боку, яка і є підставою для конфронтацій, - розповів  Грицак. -  Ми показуємо, що на війну треба дивитись як на набагато складнішу річ, говорити більш глибоко, а головне – дуже важливо згадувати про людські долі. Саме розповіді про людські долі показують складність цієї війни. Адже одна із найбільших проблем, яку ми маємо – у школі нас годують героїчною історією. Але насправді героїчна історія – це неправдива історія. В реальності було шось інше, тут був героїзм виживання, були інші мотивації. І коли ми переносимо наголос з героїчної історії на історію схоплених війною людей, яка була для них страшною трагедією, то це дає добрий грунт для нормальної розмови для примирення».

За словами Ярослав Грицака, в підручнику буде сказано як про моменти спільного бачення історії науковцями з різних країн, так і про точки розходження.

«Спільний підручник з історії не означає спільний знаменник її бачення. Тобто ідея така, що мусить постати максимальний спектр різних поглядів, але ці погляди мають бути несфальсифіковані, а такими, які опираються на джерела та інші дослідження», - зауважив історик.

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.