Зміст статті

30 січня 2020олександр ковальчук

Наші котики

Маразматична маячня від продюсерки Уляни Супрун з довгою та несмішною назвою.

Фейкова неполіткоректність фільму режисера Володимира Тихого з допотопними приколами та беззубим сценарієм.

До абсурдистської пародії треба мати особливий дар. Міліметр ліворуч-праворуч – і це вже тупняк та треш. Володимир Тихий своєю режисерською поставою стоїть десь за кілометр від цього дару для деяких. Він просто продовжує після безголової Брами безладно бігати краєвидами зі своєю нудною, несмішною та затягнутою стрічкою Наші котики або Як ми полюбили лопати в умовах обмеженої антитерористичної операції з тимчасовими елементами військового стану.

У нещодавньому фільмі Екс режисер Сергія Лисенко так і не зміг зміксувати піжонську тарантінівщину з патріотичним пафосом. Ось і покруч Тихого так бездарно намагається хоч якось, на гарматний постріл, підбігти перебіжками до безсмертної класики братів Цукерів та Джима Абрагамса. До фільму Airplane! 1980 року (який у Наших котиках цитують в сцені різниці між БТР та танком). До невмирущої трилогії The Naked Gun (1988) з Леслі Нільсеном. До Чарлі Шина у дилогії Hot Shots! (1991) та його брата Еміліо Естевеса у дилогії Loaded Weapon (1993). Певне, що саме тому актор театру Воскресіння Петро Микитюк так схожий на Тіма Каррі з Loaded Weapon (інші можуть його пам'ятати його у ролі консьєржа у фільмі Сам удома 2). Якщо не згадувати про Монті Пайтонів та дещо зменшити градус абсурду на екрані, то варто ще закликати у свідки чорну комедію MASH (1970) Роберта Альтмана чи, наприклад, минулорічний мінісеріал Catch-22. Але обов'язково ще треба згадати бомбезний серіал The Brink 2015 року (який навіщось закрили після першого сезону) з Тімом Роббінсом, Карлою Гуджино, Джеком Блеком та порновусиками з серіалу Orange Is the New Black.

Абсурдистська пародія – це тонкий жанр (це так, наче комарик пісяє, як полюбляють казати греко-католицькі отці). В американців для неї є своя традиція і величезний канон військових фільмів різних періодів (той ж Airplane!, поміж іншим, стібе й незабутню еротику на березі океану з фільму From Here to Eternity аж 1953 року). А які в нинішній Україні передумови для пародій на військове кіно, стібати Ати-бати, йшли солдати (1976) Леоніда Бикова? Зі сентиментальних Кіборгів можна було б пародіювати дерево життя, соло на трубі та холодильник. З фільму Позивний Бандерас – сцену нічного сексу та маніакальний потяг Зази Буадзе до червного кольору. Зі стрічки Іловайськ 2014. Батальйон Донбас – сцену сексу в підвалі та чудесне спасіння мушкетера Бішута біля автобуса. Але, звісно, що несмілий режисер Тихий навіть не намагатиметься цього робити приблизно. Інколи, щоправда, його нерозумне кіно таки нагадує деякі сценки з Донбасу Лозниці, але навіщо пародіювати пародію?

Рекляма піарить Наших котиків неполіткоректною комедією, але неполіткоректність цього фільму – фейк, а комедійність – маячня. Матюки тут запікують, альтернативні спільнотки всує не згадують, а секс – просто відсутній. Продюсеркою (однією поміж багатьох) цього переляканого кіно є Уляна Супрун і тому ефект плацебо у цій стрічці не мав би нікого дивувати (зважаючи ще на її періодичні проблеми з гумором).

У Наших котиках є лише єдиний вдалий жарт (чечена про Кадирова та друзів-москалів) і єдина більш-менш вдала пародія – журналістка Оля (гуманістка з високими стандартами об'єктивної журналістики) в щелепній пародії на Настю Станко. І це все. Все інше – ліниве, допотопне та невдале. І актори переграють дико навіть як на пародію. Зруйнований Кремль та Путін рачки у сні українця. Багато гівенця. Типу стьоб з пафоса Вакарчука. Непотрібний гег про баночку сечі. Комп'ютерна Смерть з косою, яка згодом стане україночкою у віночку для клятих москалів. Прапор Новоросії летить в сраку генералові Говорухіну під музичку зі спагеті-вестернів від місцевих адептів Енніо Морріконе. Фантазії журналістки Олі – чистий треш.

Під пісню "Пливе кача" тут дають монолог Професора про туалет, а згодом ще й москалів на стежечці з гівенця. Це, типу, так режисер популярно міксує високе з низьким? Увесь цей вінегретик Тихого, звісно, що постійно на щось натякає у своїй постмодерній агонії, але яка ж несмішна його пародія. Пародіювання голосів нагадує про Поліцейську академію, а тризуб з сала спонукає до естетики радянських Вечорів на хуторі біля Диканьки (1961). Грін на дозвіллі, певне, забагато читає коміксів про супергероя Флеша. Чи то стьоб над "Чорним вороном" Шкляра, чи то Тихий трохи читав "Укрів" Богдана Жолдака. Бліндажний подвиг Професора в діапазоні від бертонівського фільму Big Fish (2003) і до комедії Click (2006) з Адамом Сендлером. І навіщо взагалі помер Професор, щоб тільки згадати про Weekend at Bernie's (1989)? Маніпуляції з телевізором від Брюса Всемогутнього (2003).

Переляканий та придуркуватий капелан Ярослава Федорчука не виходить з образу блаженного Вовчика з Брами, і тому навіть відбиває гранату лопатою. І тут варто ще раз переглянути Hacksaw Ridge (2015) Мела Гібсона, щоб подивитися на те, як адвентист Дезмонд Дос копає носаком гранату перед моментом сакрального Вознесіння. А навіщо ця пафосна проповідь капелана великим планом у цій типу-пародії? А реклама каналу Ахметова?

Десь наприкінці Наших котиків починає вже наче здаватись, що Тихий потрохи займається десакралізацією радянського кіноспадку. Нарешті згадують про Леоніда Гайдая і вилазить якась пєлєвінщина (Роман Халаїмов – просто геній екранних поганців після Забороненого та Дикого поля). І ось тут би Тихому згадати радянські ідеали мілітарних пародій – фільми Міцний горішок (1967) Теодора Вульфовича (заради трьох великих сцен: втечі Румянцевої від вибуху, потяга під укіс заради помазка й опаски для гоління, вундервафлі на обід) та Казку про Хлопчиша-Кибальчиша (1964) Євгена Шерстобитова, де фріци-імперіалісти марширують в гейських шортиках. Але ні, його герої укупочці починають пафосно нагадувати Невловимих месників (1967). І жодних тобі зомбаків Гіві та Мотороли, які керуватимуть походом мертвих сєпарів на Лугандон. Під пильним оком української бригади паранормальних військ (а-ля Універсальний солдат), звісно, бо зміг ж колись Орсон Веллс налякати широкі маси своєю радіопостановкою "Війни світів" Герберта Веллса. Кіно ж також зброя під час війни, а не щось там халтурне з гори.


фото: kinoafisha.ua

Автор: олександр ковальчук