Сергій Борич і Багряні коні "Храм" (2023)
Постапокаліптичний автоеротизм останнього мешканця планети Земля поміж забитих прилавків та юнгівських архетипів.
Вісник постапокаліпсису Сергія Борича з новим альбомом про долю вифлеємських немовлят для оглашенних немовлят у вірі, які давно вже всі загинули.
Сергію Боричу з його сирітським вокалом варто співати репертуар гурту Ненсі чи щось з шансону 90-х. Наприклад, Петлюру з безсмертним хітом "Зачєм ти ета сдєлала". Та він услід за альбомом "Край" запускає у небо вселенські плачі на альбомі "Храм".
Схоже, що Борич трохи заблукав у своєму персонально постапокаліпсисі останнього мешканця на планеті Земля та навіть не знає, про що він пише. На його попередньому альбомі Варіанти гадали, що у нього десь там ще є заповітна щілинка для іронії та абсурду, але ні, він останній з вифлеємських немовлят. Його лишили на безлюдній Земля як засторогу невідомо для кого. Може, він просто уявляє себе персонажем книги Артура Кларка "Кінець дитинства", де Богом виявилась дияволоподібна істота з рогами, крилами та копитами?
Його відчайдушний автоеротизм на волі поволі починає нагадувати місцеву варіацію толстовства, яке зрештою також онанізм у тій своїй святій заповіді про нєпротівлєніє злу насілієм. Онанізм, звісно, у біблійному сенсі, як відсутність плодів віри. Своїм блаженним голосом Борич вигинається наче святий Севастіан на дереві, щоб натхненно лобизати свої кохані рани. Збуджено милується ними сиріткою, пестить усі свої мученицькі травми, щоб у лютій знемозі розбризкати все дорогоцінне насіння дорогою до храму душі, де його вже чека Оля Полякова.
У культурному середовищі України є ще декілька подібних цілушок святої простоти та магічного мислення. Це, наприклад, сестри Матіяш, Надійка, прости Господи, Гербіш та режисерка фільму Щедрик Олеся Моргунець-Ісаєнко з їхнім богомільним сюсюканням, бозє-бозє. Гурт Один в каное. Харківський неофіт босяцьких істин Міша Правильний. І навіть ціла Марія Матіос з її маркетинговою експлуатацією страдницького роздрочування.
Борич залюбки може очолити цей скалічений легіон та повести його юрбою у новий дитячий хрестовий похід, де поки всі дійдуть, то вже загинуть. Однак апостол Павло у посланні до римлян наголошує на тому, що: "Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім". А у батюшки Борича це якесь суцільне униніє. Він часом на прєлєсть не перевірявся нещодавно у спеціаліста? Хоча, де там нині відшукать спеціалістів у цім питанні, всуціль – гидота спустошення.
Та коліна ніколи не перебиватимуть на хресті, і тому Божий останок завжди десь є поруч. Звідки тоді у Борича стільки зневіри у тім його кишеньковім апокаліпсисі? На покуту йому, прошу пана, варто виписати три Отченаші та з десяток Богородице Діво. Не брати дурного в голову та не носитися з писаною торбою. Можна навіть дати почитати щось з іспанського релігійного екзистенціалізму середини 20 століття, але це, певне, вже не допоможе.
Осьо Роберт Ваєтт постійно якщо не квакає, то нявкає. Борич також може збитися після альбому "Храм" на імітацію звуків фауни, щоб ходити зі своїм півником та кукурікати тричі про суцільну зраду. Богомільні курочки лише залюбки бігатимуть довкола нього кудкудакаючи – цюрка-цюрка-цюр! Ваєтта з якогось боку можна навіть вважати прабатьком тойтроніки, а це ж ідеально для хору вифлеємських немовляток.
Гурт Zwyntar мус стібати подібні піонерські помисли такого храму душі замість того, щоб бавитися косплеєм у якусь південну готику чи уявну в їхньому випадку містику. Для пародії на цю ідилію зневіреного солодійства у виконанні проєкту Сергій Борич і Багряні коні конче потрібне щось на кшталт стрічки Голий пістолет 2½: Запах страху (1991) братів Цукерів. Той момент, де професор Майнгаймер читає для загального повстання від сну роман про те, як ліричний герой встромлює свого пурпуровоголового вершника у її хилитаючу пітьму, а їхні розімлілі тіла рухаються в одному чуттєвому ритмі пристрасти. О, це був би ще той цимес.
На альбомі "Храм" Сергій Борич не зовсім Keaton Henson і не стільки ще побратим Ефріма Менюка та його Thee Silver Mt. Zion Memorial Orchestra. Це знову аутсайдерський фолк з деякими домішками, який на кожному кроці згадує Господа своїм блаженним лементом та ґвалтом. Він українська Сара Коннор з її ядерними спогадами біля дитячого майданчика ("Герої", "Соловей", "Понад горами"), але його ретро-фуристична істерика ще напрочуд завзята.
Поза безпросвітним сюсюканням про серце та ніжки мишки ("Кінь") він співає лише про Бога та Любов ("Стерпить", "Сад"), де солодко розбризкується гітарними переливами на сліди Катастрофи. Запускає григоріанські хорали, клезмерські та арабські елементи, але так довго тримає свій дудук у засаді, що він вже зовсім перетворюється на кітч блаженного невідання ("Горе"). А це, схоже, мав би бути його персональний "La Ahada Yalam".
Всі ці наївні плачі для вифлеємських оглашенних вже кумедно інколи слухати, адже там якось починає ввижатися сам Степан Гіга з віхолою душ ("Вершник"). За нинішньої геополітичної ситуації після треку "Кипарис" навіть можна зауважити, що Борич може виявитися прихованим скаузером, який персонально глорить за Мо Салаха своїми кипарисами, а тому ніколи не залишиться на самоті.
Найцікавішу ж ситуацію на альбомі "Храм" приносить трек "Храм" про битву ангелів понад хмарами. Загублений герой там так молиться Господу за красивих людей, наче перед нами справжній поціновувач творчости буковинця Пауля Целана. Однак за цим вселенським спейсом, де він би мав прикликати глибиною Клауса Шульце, чомусь починає ввижатися Едуард Артем'єв зі своїм треком "Поход" до кончаловської Сибіріади (1979). Цікаві сусіди можуть вимальовуватися у Борича з цього ракурсу. З одного боку доконаний ватник Ваєтт, а з іншого – вірний путінець Артем'єв. Дивно, що його багряних коників не запросили писати саундтрек до тарковської достоєвщини у фільмі Батько (2023).
А якщо Сергій Борич вже такий праведний чоловік, то мусить популяризувати зі свого амвона дискографію Артема Бемби, де наразі є два альбоми: "Harvest" (2019) та "Fried Autumn Leaves" (2021). Цим спасеться!
У знак небесної прихильності до цієї душі-християнки йому надсилається для напоумлення трек "Life's Lace" заокеанського проєкту Birch Book з альбому "Volume III - A Hand Full Of Days" (2009). На жаль, саме у такому альбомному варіанті з 49:33, оскільки всі інші версії цього треку на Ютубі вже зовсім якісь ліві.