Рагульський треш на Різдво від коміка Байдака, який чомусь вважає себе режисером.
Різдвяний мюзикл з рясним запікуванням матюків та байками про зречення радянщини як продовження гасла "какая разніца".
Комік Василь Байдак з якось переляку уявив себе режисером. Він вирішив так переплюнути радянський мультфільм Жив-був пес (1982) Едуарда Назарова, щоб відразу можна було говорити про пародію на казку та якісь елементи абсурду.
До нинішніх неуків варто відразу підходити з чіткими визначеннями дефініцій. От що, наприклад, він розуміє під пародією на казку? Чому, власне, казка про Сірка потребує пародії? У цьому він, здається, ще той побратим Артема Пивоварова, який своїм проєктом The Вуса вирішив начебто гуморити на тему вусатого фанку.
Ще можна добре зрозуміти, який саме період стібуть Двісті Boys у треці "Чоловічку Чоловічку", а от що саме у вусатому фанку потребує пародії? Пивоваров, здається, просто не розрізняє, власне, українські ВІА 70-х та початку 80-х з пізнішим естрадним шумовинням на кшталт Бобула та Гіги.
Якщо ж просто підійти до цього його проєкту зі східного боку, то це буде лише копіювання одного новорічного випуску 2020 року росіянина Івана Урганта з косплеєм італійської естради. До речі, музичний проєкт Байдака Badstreet Boys тут також можна згадати.
Отож рагульський треш Байдака маніфестує пародію на казку, елементи абсурду та відхід від радянщини. Все це, звісно, байки. Який раптом відхід від радянщини, якщо у кадрі присутній шансонний рагуль-поп Люленова? Усі заяви Байдака відразу перекреслює присутність виконавця Позитива у ролі Сірка. В українському кіно Позитив відомий епізодичною дотичністю до українофобного трешу Скажене весілля зі скандальним французьким шлейфом та мисленням радянської стрічки Весілля у Малинівці (1967).
Якщо у кадрі є Позитив, то тре було запросити до нього ще й Потапа у рясі з ряхою. Вихід гурту ВУЗВ навіть натякає на це вдруге. А як чудово ліг би на роль вовка Олег Винник. Якби Байдак був настільки сміливим, то міг би зробити з нього молоду вовчицю. Це би було прогресивно та гендерно. Байдак на хвильку навіть зміг би уявити себе Альмодоваром.
Мюзикл Жив пес Сірко є типовим для українських псевдокомедій рагульським контентом, де змішують кривляння, продакт-плейсмент та цитати з радянських фільмів (хоча б з останнього, Потяг до Різдва). Головне, згадати у фіналі про ЗСУ. У цьому сегменті Байдак навіть може пишатися собою, адже він вивів продакт-плейсмент у подібній нативній інтеграції на новий рівень глупства.
Серіал Wilfred його не врятує. Не врятував би його навіть ведмедик Тед. Метаконтент Байдака зі своїм метагумором є хіба цільовим прикриттям для безідейності та бездарності. Здається, що відсутність хоча б одного вдалого жарту є вироком для коміка у цій псевдогоголівщині з купюрними цитатами кешувки на ліжку. У нього навіть блуперси несмішні. Там хіба постійно матюкаються на Різдво. Якщо ж він такий сміливий та гумористичний, то чо їх запікують?
Якщо у собачій буді висить іконка, то чому це тоді не ікона святого Христофора Лікійського? Чи Байдак навіть не знає, хто це? Якщо він такий сміливий, то чого її тоді псові у ретузіки не засунули як одного разу у Тернополі?
Поєднати Заюшкіну з Козловським, Позитивом та квартальним Ткачем – це ще та бздура, а не пародійне переосмислення там чогось. Це продовження гасла "какая разніца". Козловський, Позитив, Дантес (Дорофєєва, Полякова, Кароль тощо) – це безплідна форма життя. У них немає майбутнього. Вони лише персонажі перехідного періоду для певного контингенту, який ніяк не може розпрощатись з минулим.
Може, звісно, Байдак цим різдвяним мюзиклом за радянським мультиком хотів щось сказати цим кастом про щось перевзуте? Про те, що вивіска змінилась, а мислення лишилось (привіт одному епізоду з Весілля у Малинівці)? Чого Заюшкіній (Юріній, Павленко) бракує у житті, що вона погодилась на цей мюзикл? Хіба вкотре стібе своєю ворожкою пророчу естетику Вакарчука.
Сумнівно, що Байдак подивляє своїм горобчиком подібні безодні. Тоді б Місько Правильний у ролі нотаріуса мусів би сказати щось такого про образ Жида у вертепі. Допотопний Козловський зі своєю пінною колодою мав би стати чимось окремішним про аджендове об'явлення. Адже це був лише виняток, а отже Байдак міг би сміло пожартувати про те, що один раз – не повсякчас.
І який, прошу пана, Олег Скрипка зі своїми "Танцями" (навіть як привіт Сємьону Гораву з його Вечорами на хуторі біля Диканьки 2001 року)? Якщо Байдак вже так бавиться в абсурд, то мав би вже замість нього запросити німецький гурт Trio з їхнім правдивим хітом "Da Da Da". Ось це би справді була пародія.
Байдак так стрімко втікає від радянщини, що десь трохи алюзує й до стрічки За двома зайцями (1961) Віктора Іванова. І це ще цілком закономірно, а от за сценою викрадення у його мюзиклі вже можна пригадати й фільм Леоніда Гайдая Ділові люди (1962) з чаплінівською новелою за мотивами "Вождя червоношкірих" О. Генрі. Для новітніх українських псевдокомедій Гайдай є священною коровою. Без нього вони не можуть ступити ані кроку.
А якщо Василь Байдак вже такий фанат братів Маркс, то вартувало покласти у ліжко Марини хоча б коняку. Васю, не треба сцяти всередині.
фото: Фб MegogoUA