Радянський круть-верть

Радянський круть-верть

олександр ковальчук,  15 січня 2016

Різдвяні канікули знову і знову апелюють до перегляду та аналізу забутих стрічок кіностудій радянської України.

Відкинуті та прокляті фільми українських кіностудій, якщо ще уникають дерадянізаційної хвилі, то зовсім позбавлені будь-якого аналізу та осмислення української культурою, яка вперто намагається не помічати їх професіоналізм з оригінальними ракурсами та актуальними темами за неустанною сакралізацією поетичного кіно.

Утопічна (за відсутності справжніх талантів) та псевдо-патріотична (за відсутності усього іншого) біганина за поетичним кіно тільки ще раз наголошує на рівень майстра та усю убогість його фанатичних шанувальників і епігонів.

Так після проклятої греко-католиками Іванною (що не завадило їм використати декілька кадрів з фільму під час відкриття пам'ятника Шептицькому у Львові) Віктора Івченка небагато хто бачив його Гадюку чи Софію Грушко.

Після постмодерної стрічки Пропала грамота Бориса Івченко рідко коли згадують його фантастичний фільм Під сузір'ям Близнюків (1979) про те, як штучний інтелект втікає зі Львова.

І де тепер показують Діда лівого крайнього Леоніда Осики з Миколою Яковченком, Брондуковим, Степанковим та футболістом Бишовцем?

Десь отак несподівано з'являється фільм кіностудії Довженка Людина у прохідному дворі (1971, режисер Марк Орлов). Напівсонний детектив про пошуки гестапівських злочинців у тогочасній Естонії, де артист Корольков у ролі працівника КДБ дає уроки годарівського Бельмондо (бо за легендою має косити під студента) та вигинається під капіталістичний рок-н-рол, цей згубний вплив Заходу.

Спокусливі та сексуальні закордонні танці у радянському кінематографі переважно вважалися чимось гріховним та невартим для потенційних будівельників світлого майбуття, свідчили про певну асоціальності їх виконавців і тому часто висміювалися у комедіях.

Канонічна сцена Моргунова з Кавказької полонянки.

Характерний геній артиста Крамарова стає ще тим рокнрольником та носієм модної зачіски "Бітлз" у фільмі Чорт з портфелем (1966) на яку артистці Румянцевій гидко дивитися.

Характерна тоді та актуальна для теперішньої Росії тема з фільму Іноземка (1965 рік, режисери Сєрий та Жук). Дівчинка Мадлен нічого не знає про Моцарта, але танцює твіст, який на думку деяких мудрих піонерок-селянок вже давно застарів та старанно допитуються у вчителя до чого ж призводять такі капіталістичні танці (до клятої фізіологічності).

Комічний дембель у танцювальному вагоні з фільму Сім неречених ефрейтора Збруєва (1970 рік, режисер Мельников).

Танцювальний батл прифанкованого генія Юрія Богатирьова з посполитою харизмою персонажині Нонни Мордюкової у фільмі Рідня (1981рік, режисер Міхалков)

Афанасій Борщов кляне унісексових хіпстерів та наривається на енергічний танець у також канонічний сцені з Афоні (1975 рік, режисер Данелія). Хоча, звичайно, що декаденс Афоні під акомпанемент ресторанного квінтету – це ще та нетлінка.

Після такої рок-н-рольної (хоча маємо й український відповідник – круть-верть) рестроспективи, де стільки несподіванок, відкриттів та мемів стає зрозуміло, що цей текст стає анонсом майбутнього продовження варіантівської теми про Львів у кіно, де вже були фільми: Вітер зі сходу (1939), Мрія (1941), Про це забувати не можна (1954), Іванна (1959).

Анонсом фільму Бориса Івченка Під сузір'ям Близнюків (1979) зі втечею штучного інтелекту зі Львова, що стає дивовижно актуальною темою у теперішньому Львові з його ІТ-мріями та вимагає хоч якогось ремейку невдячними нащадками (та хоч якусь тяглість традиції).

У цьому фільмі корови та коні бігають бруківкою, а слони блукають Стрийською, і що це, як не смілива предтеча інсталяції Влодка Кауфмана "Волонтери" та футуристична метафора місцевого рагулізму?

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.