Зміст статті

4 травня 2018Ярина Сенчишин2722

Захисниця тих, хто не може сам попросити про допомогу

Проект "Яскрава ідея в її руках"

Алла Сімашова вже більше семи років опікується безпритульними тваринами у містечку Лебедин на Сумщині. Мріє створити у рідному місті Центр перетримки для тварин і не сумнівається, що у тварин теж є душа.

Лебединський Айболить

Усе почалось з того, що вона почала лікувати безпритульних тварин. У цей час багато з них хворіли на демодекоз – ураження підшкірним кліщем. Хвора тварина виглядає страшно, бо її шкіру з'їдає кліщ. Люди обходять таких тварин десятою дорогою. Алла, за фахом фельдшер, тому знала, що для людини демодекоз безпечний. Хвору тварину можна брати на руки, притуляти, лікувати і самому не заразитися.

Вони з подругами ходили містом і робили уколи тваринам з демодекозом. Хвороба виглядає страшно, але лікується двома ін'єкціями. Достатньо двічі з інтервалом у 10 днів вколоти "Бровермектин", ампула якого коштує 2 гривні. Усього 4 гривні –  і життя тварини врятовано!

Алла Сімашова і кіт Маркіз

Усі безпритульні собаки – це ваші собаки

Алла розуміла, що лікувати безпритульних котів та собак – це добре, але це боротьба з наслідками, а починати треба з причин виникнення безпритульності. У 2011 році вона заснувала громадську організацію  "Лебединське товариство захисту тварин". Серед напрямків його діяльності є просвітницька робота, співпраця з державними та недержавними організаціями, робота з молоддю, але головний напрямок роботи – це організація стерилізації, вакцинації та обліку домашніх і безпритульних тварин з метою подолання явища безпритульності.

"Коли ми зареєструвались як організація, в Україні вже була популярна ідея стерилізації тварин. Але у Сумській області це було щось дуже далеке. Ми лише чули, що це є в Європі, у Західній Україні – у Львові, в Чернівцях, Луцьку. Але треба було починати і ми наважились. Розраховували лише на свої сили. Забирали з вулиць собак і котів, підліковували, стерилізували, перетримували в себе вдома, а потім прилаштовували в нові родини", – розповідає Алла.

За рік роботи волонтерки побачили, що ситуація не міняється. Вони працюють-працюють, а безпритульних тварин не меншає. Дівчата спілкувалися з членами подібних організацій з інших міст, які їм пояснили, що для того, щоб зменшувалася кількість безпритульних тварин, повинно бути стерилізовано не менше 70% домашніх улюбленців. Дослідження показали, що лише в такому випадку ситуація поступово починає мінятися.

Алла та її подруги розпочали просвітницьку діяльність. Для старшого покоління вони писали статті про стерилізацію у місцеві газети, а  для молоді створили сторінки у соціальних мережах, де не просто розповідали про гуманне ставлення до тварин, але й започаткували локальну онлайн дискусію, з якої почалися реальні зміни. На провокативні пости про безпритульних тварин вони реагували простим запитанням: "А звідки ці тварини взялись? У нашій широті немає диких собак! Усі безпритульні собаки – це ваші собаки, вигнані на вулицю, викинуті".

Микола Сімашов, Алла Сімашова, Каріна Батютенко, Ірина Рожко, Євгеній Щербаков

Гуманні методи регулювання кількості безпритульних тварин в Лебедині

Значна частина роботи Алли та її колег – пояснювати. Вони розповідають про гуманні методи регулювання кількості безпритульних тварин і відповідальне утримання домашніх улюбленців. Адже, за словами жінки, часто люди не знають елементарних речей, які вже давно стали нормою у цивілізованих країнах. Одна з найголовніших проблем, над якою працюють лебединські волонтерки – стерилізація.

Аллі часто говорять, що Сімашова намагається стерилізувати все живе. Але вона розуміє, як складно тварині виживати на вулиці з дітками. У холоді, голоді, часто серед жорстоких людей. І якщо вже так складеться, що тварина опиниться на вулиці, то вона шукатиме їжу лише для себе.

Завдяки роботі Алли та її організації міська вдала Лебедина виділила кошти на стерилізацію безпритульних собак. Ці кошти одразу перераховуються на рахунок ветеринарної клініки, куди зоозахисники привозять собак. Після операції тварини проходять реабілітацію вдома у активістів, які за цей час намагаються знайти їм господарів.

Адміністрація міста зацікавлена вирішити проблему безпритульних тварин. Цим займається відділ ЖКГ. Найгостріше проблема відчувається навесні, коли собаки починають "гуляти". Тоді збільшується статистика покусів і нападів. Волонтери пояснюють людям, що стерилізовані собаки менш агресивні, не схильні збиратися у зграї. Чим більше стерилізованих собак, тим менше нападів, відповідно зростає рівень безпеки. Але більшості громадян до цього байдуже. Їх цікавлять не причини, а лише наслідки. Тому в Україні труять чотирилапих, бо це ніби швидке вирішення проблеми.

Алла вважає, що пора зупиняти ці "конвеєри смерті" та шукати інші шляхи, бо не можна постійно вбивати невинних. Команда Алли докладає багато зусиль для лобіювання на місцевому рівні жорстких покарань за порушення Правил утримання домашніх тварин. Волонтерки  працюють з населенням, відвідують ярмарки, поширюють інформацію у соціальних мережах, навіть організували круглий стіл, залучивши експертів з обласних зоозахисних організацій. На їхню думку, головна проблема – відсутність відповідальності та контролю за порушеннями.

"Чому, коли ми купуємо машину, то оформлюємо технічний паспорт, проходимо огляди, реєструємо її? Чому, коли ми народжуємо дітей, також їх реєструємо, а коли купуємо тварину,  реєстрація не є обов'язковою? Можливо, тому, що за тварину ми не платимо дуже великих коштів, а люди цінують лише те, що отримали за гроші? Але й це не факт. Зараз на вулиці чимало породистих собак. 10% усіх безпритульних псів – породисті. Люди просто вже ними набавилися" – розповідає волонтерка.

Алла пояснює, що українське законодавство не потрібно змінювати, але його треба виконувати. У Законі України "Про захист тварин від жорстокого поводження" від 2006 року прописані усі важливі аспекти захисту тварин, які не просто не виконуються, а й досі немає жодного органу, який би здійснював ці повноваження і хоча б відслідковував темпи та якість стерилізації, чіпування і мав можливість контролю за утриманням домашніх улюбленців.

Волонтерка згадує, що коли в місті труїли псів, активісти викликали поліцію,  поліцейські приїхали, але нарікали, що їм треба виїжджати на крадіжки, хуліганство, а їх смикають через отруєння якогось пса. Поліція займається людьми. Тваринами не займається ніхто.

"Випадкові біля хворих тварин не зберуться, там нема чого взяти..."

З особливою любов'ю Алла розповідає не лише про тварин, яких вдалось врятувати, а й про людей, яких вона зустріла на своєму волонтерському шляху. У команді Лебединського товариства захисту тварин одинадцять активних постійних членів – дев'ять жінок і двоє чоловіків. Це переважно медики і педагоги. Ці небайдужі люди об'єдналися довкола ідеї допомоги тим, хто про допомогу ніколи не попросить словами.

Медики розуміють процес стерилізації, знають, якого результату можна досягнути, а педагоги усвідомлюють, як негуманне ставлення до тварин впливає на виховання дітей, бо як можна говорити дітям у школі про людяність, добро та збереження довкілля, коли в місті зранку розкидають отруту, а коли діти йдуть зі школи, то бачать, як в агонії помирають собаки.

Алла страшенно вдячна своїй команді, бо декілька років намагалася працювати сама і це було дуже складно. Зараз біля неї  ідейні та відповідальні люди. "Випадкові біля хворих тварин не зберуться, там нема чого взяти. Ти лише віддаєш. Віддаєш частину свого серця, свій час, свої кошти" – ділиться Алла.

Волонтерка радіє, що чоловік та син її підтримують і допомагають. Домашні справи вони роблять разом.

"Я вийшла заміж за чоловіка, який бачить в мені не куховарку, а людину із своєю власною життєвою позицією. Якось він дуже хотів купити музичний плеєр, а я вкотре принесла додому хворого кота. Було зрозуміло, якщо зараз не лікувати, то тваринка просто загине. Я й кажу йому: "Колю, на плеєр ми ще назбираємо, а кіт помре…", і ми повезли лікувати кота" – розповідає Алла.

Завдяки старанням Алли Сімашової та її організації у Лебедині прийняли місцеву програму регулювання кількості безпритульних тварин гуманними методами, яка уможливила централізований процес стерилізації.  За 2017 рік було прооперовано 25 собак, а за весь час діяльності більше ста вуличних псів та котів волонтери пролікували та прилаштували у нові домівки.

Сьогодні лебединські зоозахисники продовжують свою роботу і дбають про фінансову стабільність. Окрім власних коштів та пожертв небайдужих громадян, члени організації створюють та продають вироби хенд-мейд. А в майбутньому мріють створити Центр перетримки для тварин. Це буде місце, де собаки й коти, що втратили дім, отримають лікування, притулок та шанс потрапити до нових власників. А також там має бути готель, в якому домашні улюбленці зможуть перебувати, поки господарі у відрядженні чи на відпочинку.

"У нашій організації зібралися дуже класні люди, які готові чимось жертвувати, щоб світ став трішки кращим, – розповідає волонтерка, – це – справжні люди, справжні громадяни, справжні друзі. Ми цінуємо життя в усіх його проявах.  Коли дивишся тваринам в очі, зникає питання, чи є в них душа. Вона є, і вона прекрасна".

Репортаж створено у рамках проекту "Яскрава ідея в її руках", який виконує львівська громадська організація "Центр соціальних ініціатив "АТОМ" за підтримки Швейцарської агенції розвитку та співробітництва SDC.


попередні тексти проекту

Автор: Ярина Сенчишин