Зміст статті

14 квітня 2021олександр ковальчук

Hutsul Planet "Музика гір" (2021)

Коломийський кітч про кохані Карпати, які вже надзвичайно важко узріти за нью-ейджевою вагонкою.

Коломийський проєкт Hutsul Planet з дебютним альбомом "The Music Of The Mountains / Музика Гір", де провінційна гігантоманія не бачить жодного берега у нестримному виверганні карпатських реклямацій.

Багато чого відразу можна дізнатися про цей проєкт коломийчанина Михайла Балуха після інфи про його співпрацю з продюсером Юрієм Нікітіним (продюсер проєкту відвертої кумедії для вишиватних лохів Kazka, а також проєкту Вєрки Сердючки для ватників). Все інше – це вже рекламний потічок свідомості, який ніяк не поєднується з реальністю.

Можна довго говорити про інтернаціональну бригаду музикантів (200 осіб з України, Канади та США). Про те, що тут оживають тіні Параджанова (не оживають). Про сучасне аранжування (насправді, допотопне). Про якусь якість, свіжість, творчість чи талановитість (нічого з переліченого), про сміливість та ексцентрику (насправді, боягузливу попсу). Зрештою, про якесь нове дихання, бо "саме так звучать Карпати сьогодні". І тут, до речі, лабух Балух має якусь рацію, оскільки саме так нині й звучать Карпати пластиковою вагонкою.

Можна багато говорити про аранжування Станіслава Фоміна, як автора сотні саундтреків до голлівудських кінохітів (тут має виникати чимало запитань). Про запис на знаменитій студії звукозапису Metalworks Studios у Торонто (де писалися зірки від Бові та Принца і до DMX, Дрейка та Sum 41). Про віртуоза Попадюка. Про зведення альбому на студії у Лос-Анджелесі руками самого Алана Мейєрсона (від Швидкості та до Піратів Карибського моря, Убити Білла 2, Залізної людини, Диво-Жінки та Манка). І навіть можна підкинути на фініш самого Нікітіна, який пророкує Hutsul Planet яскраву славу: "На українському музичному ринку немає такого колоритного колективу, який би так якісно беріг, розвивав та транслював гуцульську культуру. Це дуже потужна історія про коріння і любов до свого".

Але на диску "Музика гір" від коломийського проєкту Hutsul Planet немає жодного колориту. Ніхто там нічого не розвиває з гуцульської культури. І немає там ні історії, ні коріння, ані любові. Є лише прилизана етнографічна літота. Весь альбом "Музика гір" зроблений з відходів музичного виробництва, зроблений з халтури. Саме тому так нагадує ця порнографічна сентиментальність провінційних оркестровок світових хітів в театрі Богуславського чернівецький треш Легенда Карпат (2018) про Олексу Довбуша.

Безлика яловість цієї фонової симфо-попси дає лише середньостатистичну невиразність, яка боязко намагається взоруватися в бік ірландсько-норвезького дуету Secret Garden на ниві нью-ейджу саме тому, можливо, що ними свого часу надихалися саундтреки до жахливої стрічки Захар Беркут (2019). От тільки всі ці асоціації гуцулів з кельтами та галлами не б'ють піснями в груди, не беруть за душу та не крають серце вселенськими масштабами своїх закутків, які вже давно поросли мохом ("В'язанка", "Гордий гуцул", "Звук дримби"). Немає тут жодного розмаху гір чи не небезпеки мандрування в морі туману.

Hutsul Planet настільки передбачувано та прямолінійно досягають піку свого кітчевого нью-ейджу в треці "Звук дримби", що Карпати там вже в такому мареві, що навіть звуки дримби не допоможуть їх відшукати. Вони відверто блудять старанними учнями в рідних Карпатах, ніяк не можуть висловити ці горді гори своїми звуками, а тому відразу та не особливо майстерно вдаються до закордонних зразків, щоб на місці перетворювати весь цей мікс на покручі ("Гордий гуцул" поєднаний зі "Щедриком"), які в цілковитому маразмі вивергають увесь свій кітчевий надмір.

Коли Hutsul Planet заходять на територію джаз-фанку (наче вони слухали цикл Український соул), то й там їхнє попсове мислення ("Весела коломийка") все преображає на весільне гоп ца-ца. Дебютний альбом ВІА Ватра "Вам даруємо" (1974) поблизу цієї карикатури навіть не варто ставити, оскільки на "Музиці гір" панує лише відомий ефект Івана Поповича, та розбурхана екстаза (що походить з вітальності соулу та фанку), яку він настільки гіперболізував своєю артистичною щирістю, що відразу перетворився на пародію.

Епігони традиційно не знають, де їм вчасно зупинитися. Тому й не дивно, що все фанкове завзяття Hutsul Planet абсолютно без груву (без серця, без найважливішого). Одне лиш механічне роздрочення ("Фантазія Аркан") у виконанні хору молоточків, де аркан за кінематографічною звичкою блокбастерів намагаються об'єднати з маршем імперських штурмовиків (якби ж це було насправді). То може коломийчанину Балух краще було надихатися в Каліфорнії місцевим колективом Estradasphere, а саме їхнім треком "Smuggled Mutation" з альбому "Palace of Mirrors" (2006)?

На альбомі "Музика гір" (2021) всі треки лише подоба чогось, фейки, які зависли між світами. Якщо не попсова містика з вівцями ("Мелодія сопілки"), то духопідйомна підробка "Тафійчук. Верховинська дуда", де весь порно-сентиментал могли б розігнати секундною цитатою чогось з The Velvet Underground. Якщо не весільний маразм ("Танець Гуцулка"), то недороблений ф'южн ("Дзеркало життя", "Ой зацвіли фіалочки"), який потребує більш гнучкої вокалістки, оскільки ця зовсім не слухає саунд довкола себе. Все це якесь рекламне дріботіння тубільців перед великим вуйком згори, де навіть в якійсь подобі на альбомний хіт ("Ґаннечка") замість того, щоб дати балядної романтики нью-йоркського дуету Дарка й Славко, отак зверху, поблажливим жестом манни з небес, скидають крихту Родесу для аборигенів з кітчевими брязкальцями. Звісно, що у цих туристичних листівках широкому світові немає місця для якихось небезпечних замовлянь, хоча б, типу, трек "Orpheus" з нового альбому шведів DJINN "Transmission" (2021).

Якщо діяльність Hutsul Planet (декілька секунд мінімальної думки на "В'язанка", то таке) щось і нагадує поруч, то хіба що беззубі кавери на грув Івасюка від благословенних львівських джазменів. Дивно, що коломийчанин Балух не зміг (чи не захтів) рекрутувати до цієї всепланетарної колаби імені Нью-Коломиї свого земляка Олександра Козаренка з Львівської музичної академії. Міг би принаймні надихатися його "Concerto Rutheno", де Козаренко так прозорливо грається своїм мінімалізмом з народними цимбалами (коломийками), особливо на 6:40-7:09 та 8:21-9:14, що Балух, можливо, відразу б передумав брати гріх на душу проєкту Hutsul Planet.

І колаба ся, до речі, була б цілком актуальною на тлі альбому Floating Points та Pharaoh Sanders "Promises" (2021).

У всій цій історії про опопсіння Карпат підручними засобами завжди є світло в кінці тунелів. Ні сатанинська музичка Христини Соловій, ні Gutzul Magik Foundation зі своїм мертвонародженим альбомом "Molfar" (2015), ні Аліна Паш зі своїм відьмацько-феміністичним паразитуванням на спадку Гуцульщини в альбомі "розМова" (2021), ні буха Перкалаба, ні цей убогий Hutsul Planet так і не змогли справді наблизитися до Карпат у тій гористій хмарі невідання.

А, отже, Карпати все ще чекають. А для інтернаціональної бригади халтурних поціновувачів Карпат лунає трек "Aey Na Balam" з альбому "Bird Under Water" (2015) американської пакистанки Arooj Aftab.

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.