Трансовий закрут ДахиБрахи десь ніяк не може помітити за пошуками груву змін в українській музиці.
Сьомий альбом гурту ДахаБраха, де вони подекуди співають так, наче за останні п'ять років нічого не змінилось.
За п'ять років після попереднього альбому "Alambari" (2020) багато чого преобразилось на теренах українського фолку. Якщо раніше ДахаБраха була в авангарді презентації української музики, то нині вже мусить багато чого надолужувати. Навіть після атомної бомби у серіалі Pluribus.
За цей час третій альбом гурту Dakh Daughters "Make Up" (2021) повністю змінив їхню долю. Проєкт Гніздо вивільги на альбомі "Ода любові" (2022) випустив класичний трек "Thick wines". Берлінка Ganna увірвалась зі своїм хрестоматійним альбомом "Kupala" (2023). ummsbiaus випустила ритуальний альбом "на півшляху від витоку до краю" (2024).
2025 рік є надзвичайно врожайним роком для українського фолку: Марія Квітка, Leléka, Zgarda, ЩукаРиба, Dakh Daughters, Ganna тощо. Навіть Юля Юріна записала цьогоріч свій найкращий наразі альбом.
Нині ДахаБраха вже мусить трохи посунутися. Раніше вони були на чолі, а сьогодні вже мусять наздоганяти. Увесь цей розмай вони десь, звісно, мали чути, хоча загалом десь трохи намагаються ігнорувати цей конкурентний аспект.
Якось вже занадто академічно та без іскри гурт продукує деякі треки. Трансове нагнітання, саспенсове розрішення та постапокаліптична скорбота є подекуди у них доволі очікуваним елементом. Аж настільки, що навіть обережно можна заїкнутися про експлуатацію навіть з їхнім рівнем виконання ("9 nedilechok").
Альбом "Ptakh" взагалі є доста обережним релізом попри все запропоноване різноманіття. Це й наче виставкова демонстрація їхніх досягнень, а десь вже й підсумковий момент якось етапу їхніх народних вірувань. Навіть можна написати, що більшість треків тут чомусь завбачливо не доходить до своєї фінальної екстази. То хіба ескізи чогось, натяки на щось.
Загалом, звісно, добре що 14 треків сьомого альбому ДахиБрахи дають можливість вибору, кортасарової гри у класи. Щось глумливе, хоч і добре на тлі деяких построкових кліше, вже зовсім за три копи куплене. Вертепне пересмішництво мельодії з фільму Mission: Impossible ("Vesilna") чи пародія на Олега Скрипку ("Oh lá lá").
Трек "Kosari kosiat'" нагально потрібен для того, щоб перебити кустурівщину Горана Бреговича у всьому світі. Треком "Yanky" ДБ відверто перебігла дорогу Олі Поляковій та її майбутній кар'єрі на нивці сороміцьких польок. Там, дивись, і ДБ за біґбіт зрештою візьметься. Чекаємо тоді на "Elektrobank" від їхніх хімічних побратимів. Трек "Kozak (redux)" з японськими алюзіями потрібен хіба як приклад для всіляких кітчевих неошароварників. Козак Сіромаха після цього десь мусить дрібненько зіщулитися грибочком.
Усе, що залишилося, можна обережно вважати ліпшим за все попереднє на альбомі. Звичайно, що й там будуть певні зауваги. Так, наприклад, трек "Ptakh" мусів стати найкращим на альбомі у своїх построкових впливах услід за треком Mogwai "I Know You Are but What Am I?" з альбому "Happy Songs for Happy People" (2003).
А не став тому, що як тільки кобіти нарешті заходять у транс вселенських плачів, то враз навіщось вигулькують хлопи зі своїми скороспілими бажаннями, щоб все зіпсувати. Гаразд, Галаневич міг би бути більш галантним, але що там робить Жадан, який деренчить своїм пролетарським речитативом всуціль профанні речі.
Як можна не відчувати цього? Він там просто зайвий. Яке у філолога може бути розуміння землі сирої та її серм'яжної правди? Дайте людині нарешті послухати Thee Silver Mt. Zion Memorial Orchestra, хоча б трек "Blown-out Joy From Heaven's Mercied Hole".
У своїй вже звичній постапокаліптиці за прикладом построкової канадійщини ДБ намагається збільшити щільність домотканого груву заради трансових чорториїв. Після цього фрагменти індастріалу є доволі очікуваним там елементом ("Rozhestvo", "Plyve choven" чи "Dytyatochko", де у них наприкінці наче оселився ще й Омар Родрігес-Лопес).
Протистояння зраненої землі та механічних іродів у нинішні часи є доволі сподіваним мотивом у їхній творчості. Річ лише у тім, наскільки доречним є у цей момент є той клішований марш смерті, де вони ще й намагаються зміксувати воєдино Dead Can Dance, The Velvet Underground та "Пливе кача" ("Plach"). Країна вже живе цим третій рік. Чи потрібно лише зараз про це так голосно сповіщати?
Увесь цей вертепний транс з періодичною зміною масок їм потрібен для того, щоб закликати птаха. Звісно, що Духа Святого. Саме звідси у них стільки профетичних повторювань за прикладом вогняних проповідей Ніка Кейва після його трагедій останніх років ("You lie").
Якщо ж конкретно мати на увазі якесь полум'яне зішестя, то за це тут відповідають треки "Trypilske techno" та "Shchedryi metal". Перший є правдивим трансовим закрутом з великим привітом епігонам з гурту Nazva. Другий, з несподіваним органом, що так суголосний альт-кантрі гурту Willard Grant Conspiracy у треці "Let It Roll" з альбому 2006 року, являє нарешті на альбомі саме той праведний гнів цього часу, що кличе про помсту до Неба.
Кому дано багато, від того багато й вимагатимуть. Дайте тільки спокій кобітам та не заважайте їхньому трансу.