thekomakoma "наївний альбом" (2022)
Феномен тернопільського трешу для дітей греко-католицьких священників, які колись слухали Дзідзя.
Тернопільський моншер Гамлєт зі своїм дрючком на службі пубертатної ейфорії у діток з побожних родин.
Періодично у музичній історії виникає подібний коник. Баблгам-поп, габбер, хеппі-хардкор, бростеп. Хтось у цьому смішному списку з гаслом "дешево та сердито" звик бачити й євроденс. Та поміж ознак тотальної музичної деградації у тих фінальних сплесках варто знаходити й сліди карнавального дуркування, щоб хоча б інколи не забувати про грішну людську природу.
Краще, звісно, слухати наївний мем-поп тернопільського виконавця thekomakoma, який нині, схоже, мешкає у Києві, аніж убогий мівіна-поп всеукраїнської цнотливиці Jerry Heil, але кудись далі у цьому порівнянні різновидів трешу зайти важко. Юродивий thekomakoma є звичайним персонажем творів Леся Подерв'янського, дослідником калу з гамлетівським дрючком у руках.
Його випадковий заскок не так ностальгійне іронізування з гуртів Території А (Аква Віта, Фантом-2, Ван Гог) та їхніх покручів з європейських ідей, як безпричинний рівайвл Левка Дурка ще за живого гімноспівця Дзідзя (дивно, що між ними ще не було жодної колаби у потязі до ексцентрики Елтона Джона). Усі твіттерні альбоми thekomakoma – це музичка для старих фанатів Дзідзя, синів та дочок греко-католицьких священників, які колись писали Хомі благальні листи з проханням не матюкатися у своїх благословенних треках.
У цїй пубертатній ейфорії для тернопільських рагулів thekomakoma намагається максимально задовбати всіх та кожного своєю агресивною одноманітністю, а тому без чарівної таблеточки сюди краще не потикатися. Звісно, що тут можна згадати щось з області антигумору, постіронії чи метаіронії, але яка нині користь від рівайвлу Левка Дурка? Чи він ще хоче урочо відкрити всім Гамерику про те, що у глибинці з тих часів нічого так не змінилося, пекельце пекельцем? Який сенс нині знущатися його техно рейвом зі всіляких колгоспних трешаків на Ютубі, співака Мацевка, аутизму Васі Васильціва чи хітів Івана Найди або Dendi Зara? Гріх сміятися з убогих, якщо ти сам не можеш перетрешити їхній треш своїм трешачком (тут thekomakoma варто ознайомитися з творчістю своїх франківських братчиків).
Свого часу на прощі у Крехові юні ченці давали настільки молодильний мікс євроденсу та побожних текстів, що виносили останні залишки мозку молодих парафіян у далекий космос, але після цієї тернопільської нудоти навіть шкода проблюватися. Хоча тепер нарешті зрозуміло, для чого Паліндром воскрешав з небуття мощі Зеновія Гучка.
Формально творчість thekomakoma є своєрідним різновидом панкухи, але це те саме, що вважати постпанком аудіопродукцію місцевих думерів. Новий Zbaraski дещо з цього робить краще. До Братів Гадюкіних, попри всю життєйську хвільозофію істоти, яка мусе щось у світі любити, невимовно далеко. Скрябінську "Натаху" не згадаєш, а до Русі з її італо-диско не дійшов навіть Пилип Пухарєв.
Стьобні патерни Ляпіса Трубецького на дисках "Альбом Київський" (2021) та "На Свята" (2021) не вивозять нічого цікавого, окрім нещадного та безглуздого рейву поміж польок. І вже зовсім незрозуміло, для чого у 2022 році стібати "Час рікою пливе"? Взагалі впродовж усіх своїх треків thekomakoma періодично нагадує сайт фейкових новин UaReview, який років десять тому відстав від життя (навіть Дзідзьо вже лишив своє колгоспне пердіння заради згадок про польські фільми 80-х). А на тлі безсмертного хіта Двісті Boys "Христос Воскрес" цей тернопільський пацик зі своїми релігійними приколами, наче хлопчик-мізинчик, який гайдзином заблукав у гаю для сепуку.
На диску "наївний альбом" (2022) thekomakoma вже зовсім безсило намагається передати привіт Курган & Agregat та згадати The Вйо. Його шансон "Родина" безслідно щезає десь після "Левади" Latexfauna, а ось трек "В новому житті", з точки зору хоч якоїсь провокативності, можна назвати піком його беззубої дискографії.
Цю відчайдушну спробу маразму під час війни, якщо не вживати слово блюзнірство, від звіздюліни може врятувати лише офіційна заява про пародію на легіон мівіна-попу та інкубаторного попу про війну, маму та лелек. І десь тут, звісно, його можна вважати Моргенштерном для тернопільських лохів, і навіть ставити пам'ятник, якщо він справді стібе атеїстичних рагулів.
А якщо вийти на географічні терени задля освітнього контексту, то варто таки вже знати, що Тернопільщина вже давно переплюнула Галичину у практиці богомільного ідіотизму. Просто нензам зі столиці, що Львів, що Франківськ, що Тернопіль – один чорт. А ось Тернопільщину вже незабаром переплюне своїм побожним примітивом ціла Рівненщина. Лише звідтам міг прийти на цей світ Божий сєкторгазареп від Скофки та Калуша.