Зміст статті

30 вересня 2022олександр ковальчук

Патерн

Станіславський феномен аматорського трешу власним коштом за мотивами пана Єшкілєва.

Найбездарніший треш від режисера Тараса Бенюка з Франківська, який вкотре зазіхає на сакральний статус найгіршого фільму в історії світового кіно.

Після найтупішого фільму 2021 року Все буде Ок!, де хоч якось рекламувався різдвяний Буковель, режисер Тарас Бенюк вирішив переплюнути себе та замахнутися на найгірший фільм в історії людства.

Його нова стрічка Патерн за мотивами роману Володимира Єшкілєва, який тут грає якусь свою особливу роль, це натуральне знущання з кінематографа. Особливим знущанням з кіно є особиста присутність митця Єшкілєва у цьому клінічному треші. У цій бездарній аматорщині режисер фільму грає режисера реаліті-шоу "Я ревную", який сам став учасником реаліті-шоу.

У цих вирячених очах, перекошених обличчях та осоловілому мамблі Єшкілєва немає жодної радості від кіно, а лише один безжальний український футбол, де виходять на поле не грати, а риґати. Єдиним концептуалом цього мотлоху є хіба що спроба зняти треш про треш, зняти рекурсією франківських рагулів у фільмі про франківських рагулів.

Поза тінями Cet obscur objet du désir (1977) Луїса Бунюеля, Mulholland Drive (2001) Девіда Лінча, згадками про The Hunger Games (2012) чи натяками на джалло (ту ж Суспірію (1977) Даріо Ардженте) відразу помітно, що Тарас Бенюк хоче лише посунути фільм The Room (2003) Томмі Вайзо в іконічному статусі найгіршого фільму в історії людства. І, до речі, великого та страшного Еда Вуда тут навіть не згадаєш, оскільки його стрічка Glen or Glenda розповідала про зміну статі ще в 1953 році.

З Кімнати хоча б можна сміятися постійно, а у Патерні Бенюка настільки нудно, що хіба що на крапаль. Вайзо лише хотів помститися колишній, а тут вже такий біблійний масштаб, такий вже апокаліптичний розмах руйнування звичного світу на дешевому телебаченні провінційного містечка, наче Франик то направду якась Божа клоака рагулів. У Суспірії все може крутитися метафорою довкола сексу та його демонізації у праведних гамериканських палестинах, а тут що?

Кронос поїдає своїх чад, революція пожирає своїх дітей? Єшкілєв вже так хоче дати глядачам якусь шпаринку за лаштунки реальної політики, що лише скочується у звичний банал про те, що рідна ненька-Батьківщина найобує своїх золотих дітей. Єшкілєв щось постійно белькоче собі під ніс, і, звісно, що у його всесвіті се також може бути якимсь концептом, де всю політичну мамону неможливо розповісти нормальними словами. Це навіть може бути якась пародія на Вакарчука та його хрестові походи у політику.

За всілякими мудрими словами пана мистця режисерові Бенюкові нічого особливо показати (таймлапси та нічний дрон кричать про це ослицею), і тому він може хіба що радісно привітатися з трешовою стрічкою Віденська кава (2022) за п'єсою Корчинського.

Поблизу його сентиментального хепі-енду потойбіч з фройдистською мамою можна поставити будь-що з місцевої аматорщини та халтури (Гола правда (2020), Справжній Санта (2022) чи особливо торішній львівський треш В.о. Святого Миколая та неврівноважену маячню з Одеси Нереальний копець), але точно не прекрасний фільм Маттео Ґарроне Reality (2012) з його неаполітанським кітчем поблизу Старшого Брата. Біля хутірської еротики Бенюка навіть соромно згадати безсмертну класику Хесуса Франко, стрічку Vampyros Lesbos (1970).

У цьому конспірологічному маразмі за Єшкілєвим відчутно бракує Дзідзя, але всю цю клініку важко назвати стьобом чи пародією. У ньому, поміж найбездарнішої акторської гри в новому українському кіно (а там є з чого вибирати), навіть починає деградувати чудовий актор Цьона.

Схоже, що окрім долі Томмі Вайзо режисер Бенюк ще особливо тащиться від кар'єри голлівудського москалика Куріцина (він же Алєксандр Нєвскай) з його мутними мутками на дешевих бойовичках. Певне саме тому режисер Бенюк в образі режисера Антона дає московського анцихриста Дімітрія Пєвцова з радянського фільму На прізвисько Звір (1990). Дешева стилістика перебудовного кіно чудово перегукується зі франківською забиченістю Патерна (це не наркотична ейфорія Львова у фільмі 1990 року Погань).

Апокаліпсис начебто однаковий для мегаполісів та маленьких містечок, але у Львові його якось легше уявити (Мертвий Півень + Андрухович), аніж в Івано-Франківську, де все відразу перетвориться на фарс, вибух мозку. Але щось, звісно, у тому є, щоб це богомзабуте місто стало центром Другого пришестя, бо там, де збільшується треш, відразу рясніє благодать у стилі "що доброго може бути з Вифлиєму?", хоча ця роль у всесвітній історії більше пасуватиме Рівному.

Осьо історики з майбутнього вже почали фіксувати цілу навалу трешу з Франківщини. Неошароварники Kalush, коломийські лабухи Hutsul Planet, касетний плаксій SadSvit з бонусом Sad Novelist та безбожні коломийські аматори з документалом про Зарваницю. І навіть калуський репер з львівського театру Izi Surf має схожу есхатологію трешу, хоча, звичайно, це RZA більше самурай Апокаліпсиса.

Зі стрічками а-ля Патерн Івано-Франківськ непомітно, але повільно втрачає будь-який шанс стати столицею українського кінотрешу. А розвернутися там можна, дай Боже.

Детектив про те, як місцева спільнота греко-католицьких консерваторів, небайдужих громадян, викрадає та замуровує місцевих незайманок, щоб вони в очікуванні Другого пришестя не дісталися сатанинському сексу цього грішного світу. Чи фантастика в дусі They Live (1988) Джона Карпентера про те, що Франківськ ще на зорі Незалежності захопили прибульці. Марцинків – рептилоїд, а ХЗВ на концерті приховували шкарпетками не пеніси, а свої позаземні хоботи з далекої галактики.

Чи містику на кшталт Don't Look Now (1973) Ніколаса Роуга, де червоний карлик з Надвірної вбиватиме місцевих мистців, представників станіславського феномену, які порушили священну присягу та почали видавати за власні твори призабутих авторів Австро-Угорської імперії. А фільмів про те, як полтергейст кошмарить Івано-Франківську семінарію (обличчя там саме такі, як треба) чи про атаку зомбі на всеукраїнську патріаршу прощу в Крилос буде, наче лушпиння на решту.

І тільки режисер Тарас Бенюк буде сподіватися на те, що й про нього колись знімуть фільм, про те, як він фільмував свій треш Патерн. Хоча, може він ще зазіхає на лаври франківського Роджера Кормана?


фото: dzygamdb.com

Автор: олександр ковальчук

Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter.