Monotonne "Unrelated" (2024)

Новий альбом дніпровського проєкту Юрія Буличева у мінливому переплетінні ейфорійного піднесення та іронічної дискретності життя.

Філософська еквілібристика між світами Юрія Буличева закономірно виливається з попередніх альбомів проєкту Monotonne, де він легко обганяв головних місцевих фанатів німецького та скандинавського звуку без жодних кітчевих збочень.

Здається, що проєкту Monotonne трохи нудно на вкраїнському ґрунті. Вже на альбомі "FOMO" (2021) своїм електронним арсеналом (IDM, трип-хоп, електропоп) він майже остаточно закривав тему зазіхань Онуки на щось подібне з німецького та скандинавського звуку ("Сутеніє", "My Only Love").

Ледь відчутне, дозоване етно відразу засмучувало увесь Онуччин кітч на альбомі "Room" (2023). В альтернативному світі співачка Руся, яку нещодавно у Львові з кимось переплутав товариш Ковзун зі своєю новою подругою, мала б перейти саме на цей звук після свого італо ("FOMO"). Після цього альбому й співачка Луна мусила б кудись зникнути у тих веснянкових зазіханнях разом зі своїми послідовницями на кшталт Love, Mary.

Альбом "Transition" (2022) ще окремо вкотре разом з альбомом Ганни Гринів "Kupala" (2023) підняв на сміх питання якоїсь міфічної інтелектуальності гурту Тонка, яким так полюбляють грішити вбік місцеві медіа ("Over Comma", "Слухай ніжно", "Не чекай").

Після торішнього альбому "37" проєкту Monotonne Онуці та Луні вже якось зовсім має бути боляче ("Never", "У цій точці", "На камені", "Не чекай"). У такому стані Буличеву хіба заповідається на майбутнє колаба з Yuvi ("Коренем до судин") та прохання щодо зречення механічних речитативів ("Експерименти над людиною"), де він вже не він з усім своїм делікатним скарбом, а якийсь Паліндром з бібліотечним екзистенціалізмом на припічку.

Ембієнтний (з моментами IDM) альбом "Unrelated" (2024) своєю філософською еквілібристикою захоплюється та намагається вловити всю красу мінливого мерехтіння амбівалентного життя. Краса нових світів беззаперечна й така вічно бажана, але й тутешня дискретність також посягає масу яскравих моментів у всьому своєму щоденному різноманітті. Іронічні вкраплення в ембієнті є доволі рідкісною штукою. У Monotonne вона виливається з досвіду, зі спроб осягнути всю таку химерну та переплетену повноту буття ("Unrelated", "Distraction").

У цьому кругообігу станів, явищ та феноменів з впевненим відчуттям дещо насмішкуватої вічності поблизу є щось від мультфільмів Міязакі з чинним непоспіхом ритуалів. Передчуття Таїни тут завжди врівноважує начебто годинникова застиглість секунди ("Blurred"). Дискретність тих моментів, наче тримає за ноги, не дає повністю та відлетіти кудись назавжди та закликає до уважності, бо ще не час ("Spring in Ruins"). В усвідомленні цього мінливого тривання, осяяного витання поблизу можна відразу згадати Світлану Няньо ("Insulation").

Це є шлях. Екстатичний шлях до тихої радості надвечірньої, де моментом зринає райський куточок альбому Heinali "Kyiv Eternal" (2023). Все те органне піднесення, яке є живим свідченням янгольської присутності, свідченням повернення та возз'єднання ("Recursions", "Loop Back", "Colors and Shapes"). Якщо Heinali співав свої янгольські хорали Києву, то Monotonne, схоже, Дніпру. Власне, Славутичу, річці з міфологічним чином ("Another Day"), за якою постійне передчуття нових світанкових світів втілюється вже у конкретний досвід перебування та постійного руху далі ("Discrete"). Завжди.

Для подальшого натхнення на місцевому ґрунті йому варто поставити трек Mary Lattimore "Arrivederci" з альбому "Goodbye, Hotel Arkada" (2023). Нехай несе течія.