Найкращі вихідні

Корпоративна проповідь любові на продакт-плейсментому фестивалі Atlas Weekend.

Ідеальна формула трешу для одноклітинних у фільмі Найкращі вихідні гуртує довкола фестивалю Atlas Weekend режисера перших двох частин трешу Скажене весілля (1 та 2) Владислава Климчука, трешеву студію 1+1 та трешеву псевдореперку alyona alyona. А головним своїм завданням ця утопічна ідилія миттєвого дива на буху голову вважає проповідь любові, де під любов'ю розуміють ватне гасло "какая разніца".

Вже на старті стрічка Климчука нагадує серіал студії 1+1 Догори дриґом про пригоди львівського лоха в російськомовній Одесі, і це не якась там несподіванка, оскільки Скажене весілля вже якось продовжувало плінтусну політику того серіалу. Поміж декількох історій, які обов'язково мають перетнутися на фестивалі Atlas Weekend, буде й кумедія про львівську кар'єристку Мирославу, яку грає зірка фільму Пульс (2021) Наталія Бабенко (а тому її Міра також багато бігатиме у Києві). І, як і в серіалі Догори дриґом, тут також тупо косплеять фільм Weekend at Bernie's (1989).

Цікаво, що одеську маму дівчинки Аліси, яка повільно прозріває, що її тато-поц ще й справжній гівнорокер, тут грає патріотична гуриня Ірма Вітовська, і це, типу, якась самоіронія у квадраті ще й з огляду на те, що її персонажиня фанатіє від Вєрки Сердючки чи ні?

Якщо нещодавнє кіно про тупих блогерів Любов і блогери від сценаристів Скаженого весілля лише косплеїло серіальний успіх Зеленського, то фільм про убогих представників місцевої попсцени намагається стати апологетом фестивалю Atlas Weekend під час звинувачень у співпраці з росіянами. Тими декількома наївними історіями з різних куточків країни, які начебто зшивають Україну, вони, певне, намагаються відмазатися від скандального запрошення Меладзе.

За такої легенди фестиваль Atlas Weekend стає ледве не місцем об'єднання цілої країни, місцем сили з безперебійним бухлом. Але все, що може запропонувати ця поважна місія корпоративної любові, яка у все вірить та все перетерпить, впирається лише в благеньку різдвяну фігню про сімейні цінності, де найбільшим маразмом буде несподівана зустріч на фесті сиріток з Авдіївки та Львова (типу, Схід та Захід разом).

Завдяки скаженій режисурі Климчука цей фестиваль може об'єднати хіба що рагулів. Тупі стереотипи тут істерять та кривляються вже з перших секунд. Вуйко Дурнєв дає хвилинки російської мови поміж епізодів з суржиком, які посеред приколів про пердіння встигають забігти в гості до Ади Роговцевої (яка в Дзідзя ще й не таке бачила).

Сценаристка у своїй безбожній халтурі забуває подарувати камео Кличка хоч якусь хохму, але не забуває стирити у серіалу Друзі епізодик про дівчинку Софію, процитувати Діамантову руку Гайдая та назвати підстаркуватого німецького рокера Пітером Похером (в епізоді з конем сценаристка наче трохи передивилася Оггі та кукарачі). Схоже, що поміж фестивальних членів затесався хтось з антифа, а тому, певне, варто очікувати якось на київській сцені гурти Die Toten Hosen чи Die Ärzte.

Поважно підсумовує цей милий ідіотизм тотальний та тупий продакт-плейсмент, зокрема, й трешевого мультфільма про Мавку, бо чого стидатися якихось маленьких квіточок, якщо увесь фільм – це реклама фестивалю, де у фіналі ще Сердючка розрекламує майбутній квартальний треш Велика прогулянка.

Та попри увесь розмайний віночок усього толерантного та вселюбовного в утопічному світі Atlas Weekend ще є деякі глюки. На тлі квірної пристрасти Меловіна на сцені фестивалю фільм про сам фестиваль ще боїться зайти кудись далі у своїй історії про суржикових рагулів з Кривого Рогу та їхній роуд-мувний броманс.

У пацанячих присягах назавжди завжди є щось гомоеротичне, але Климчук ще стидається цього відвертого моменту, а тому мацати один одного, як у класичному вестерні Red River (1948) Говарда Гоукса, вони не будуть. А першу ословлену згадку про гейство поміж них вони відразу бурхливо зацілують спраглими тьолками (так, це ще не другий сезон Ейфорії в бекґраунді про Кела Джейкобса). Щось квірне тут наразі можливе лише в ігровій (несерйозній) формі, де можна зауважити продюсера гейського трешу Мій юний принц Олексія Гладушевського, який так натхненно смокче всі соки з фільмів Луки Гуаданьїно.

З музикою у стрічці про музичний фестиваль також все погано. Від бездарного треку альони, Онуки, Хардкіс та ще там когось і до жахливої музички в саундтреці. А ще сценаристка, схоже, передивилася мультфільму Trolls World Tour (2020), де з рокерів малювали тоталітарних зомбі, які прагнуть підкорити всі зайві жанри музики. Десь саме з цієї естетики історія про одеську рокерку Алісу, яка після правди про батьківську пацаватість, починає радісно стрибати на концерті Сердючки та мутити з чемним учасником її колєктіву. Їй, до речі, 15, а йому скільки?

Мораль цієї казочки така. Ніхто, звичайно, не досконалий (зі Сходу ти чи з Заходу, Півдня чи Півночі), і лише сакральний фестиваль Atlas Weekend дарує всім їм можливість бути собою (навіть німцям з привітом Стрімголов), можливість одкровення та прозріння. Невипадково ж тут лунає слово паства.

Дивно лише, як у цій обдовбаній екстазі блогери ще не обійнялися з музикантами та коміками, щоб над ними витали Зеленський з Винником й осіняли їх світлом божественної любові з печерських пагорбів.