Пісні фронту 2023 (# 45)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити зараз у неошароварних шатах. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає.

Аморфна попса й досі так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Сороміцька коломийка про переваги абортів від акторки Оксани Черкашиної та її польських коліжанок. Стрічку Клондайк можна було спокійно скоротити до короткометражки, а це лише розумніша версія псевдохуліганки Аліни Паш (особливо на "Amerikraine Dream").

Порівняти польський уряд та путіна – то не надто розумно, хоча загалом за великого бажання тут ще можна узріти папську Голгофу з двом кобітами чи місцеве зазіхання на посаг Обрі Плази. Ще трохи і руки доростуть до рядків "Моя вагіна – це Україна" або "Лесбійському роду нема переводу". Головне не запрошувати до цієї колаби убогого примітивіста Чичкана чи мистців з Дзиґи.

На віддалі здається, що дівчата чули трек Doechii "Bitch I'm Nice", хоча у польському контексті краще таки згадати безсмертний хіт "Nie ma cwaniaka na warszawiaka".

Чоловіча версія хуліганки Оксани Черкашиної від Івана Дорна, який після графоманії про мак, лелек та гаї повертається на фініш свого третього альбому. Неофіт Дорн не зовсім Stromae, а тому починає з малого, з дитячих приколів у назві.

Схоже, що шляхом він десь трохи переплутав клошарів з кошарами, і тому до іронії хіта "Nie ma cwaniaka na warszawiaka" йому ще дуже далеко. Хоча у кадрі своєю парсуною він майже брат-близнюк Лукаша Гарлицького з того кліпу. Гопак після фільму Кіріла Сєрєбрєннікова Петровы в гриппе (2021) – то окремий коник без сценариста Панкрухіна.

Цнотливиця Дорофєєва намагається дати переляканою версією Jerry Hail якогось барабанного життя, але це лише інкубаторні страждання з фальшивою спробою розбити четверту стіну.

Безбожна вакарчукеска з художнім свистом Морріконе та патетичним потягом до Kozak System.

Графоманський попсарок з допотопними сенсами патріархальної оптики підстаркуватого мачо в кальсонах.

Якби Ірина Білик у нинішньому стані хоч трохи нагадувала Таню МакКуоїд, то їй би можна було вибачити все підряд. А так це лише Свинка Пеппа, яка хоче здаватися Монікою Вітті на тлі дудукової шароварщини для приватних плачів.

Після торішніх альбомів від гуртів Blooms Corda та Latexfauna колектив Our Atlantic спокійно може йти на пенсію. Саме звідти, до речі, й лине їхній новий трек.

Зарюмсана співачка Kola досі не може вийти зі зачарованого кола інфантильного примітиву. Пороблено їй там чи шо? Ще одна Jerry Heil перемелена з Дорофєєвою.

Від беззубого протесту до беззубого моралізаторства лише один крок. Пенсійні тексти з бородатими приколами з вуст тінейджерів – це ще той жах. Їм терміново тре шукати нових текстовиків.

Кріейторка трешу про ваньку-встаньку вирішила відкрити всім свою безсмертну душу, але там чомусь виявився лише дурачок з неошароварного інкубатора.