Пісні фронту 2022 (# 40)

Декілька треків від представників української попсцени, що намагаються стати суголосними навколишній війні з росією.

Українська попмузика змінюється повільно. Інколи навіть декілька вдалих альбомів за рік може бути великим щастям. Ще повільніше змінюється реакція місцевих музикантів на якісь великі виклики. І саме тут немає жодних особливих сподівань, оскільки майже увесь перебіг цього процесу можна передбачити наперед.

Хто страждав кон'юнктурою та халтурою до війни, той продовжує її робити й зараз без жодних сподівань на метаморфозу. Історія вкотре повторюється тьмою аматорського трешу, який за місяць вже ніхто навіть не згадає, як це вже було після Євромайдану та Криму з Донбасом.

Зміни на цій ділянці культурного фронту наразі достатньо мікроскопічні.

З відомих причин на цю територію почала заходити аморфна попса (NK, Меловін, Макс Барських, Олександр Пономарьов, Павло Табаков, Монатик, Бужинська, Білозір, Могилевська, Федишин Sowa, Positiff, Tayanna, Dantes, Slavia, Артем Пивоваров, Лобода, Дорофєєва, Ірина Білик), яка ще так тримається зубами за щось старе, що може дати лише щось банальне у своїй пластмасовій плаксивості.

Саме тому поміж такої кількості мотлоху з аудіопродукції особливого дорогоцінними є перлинки на кшталт треків львівського репера Badbok, Вови зі Львова, харків'янина Бориса Севастьянова, рівненських панків Брем Стокер, Антона Слєпакова з мініальбомом "warнякання", вінницьких фолк-рокерів Очеретяний кіт, Королівських зайців, Tik Tu, Ульмо Три, Циферблат, Енджі Крейда, нью-вейву Паліндрома, гурту Пиріг і Батіг.

Рагульський шансончик з кон'юнтурним набором слів від мовчуна Потапа. Дивно, але тут чомусь бракує колабою когось з Бабкіна, Зіброва чи Монатика.

Бездарний кос під останні альбоми Братів Гадюкіних (ще той жах без Кузі) з інтонаціями товариша Міхалка.

Інкубаторний поп на мотив іконічного "Щедрика" з плаксивим проханням до Бога. У цей час десь в Америці виходить різдвяний горор Christmas Bloody Christmas, де робот Санта мочить нещасних людей під метал-версію хіта Миколи Леонтовича.

Кальянний рагуль-поп від нового фрешменчика. Скофка, Калуш, Дзідзьо та Вельбой можуть спокійно йти на пенсію.

Беззубе юзання генкової сексуальности поета Жадана з натяками на обряд знімання священної чічки. Дивно, але про це так і не пожартували зі Соловій на Культурній обороні (хоча гумором той стендап важко назвати). Шкода тільки Жадана, який тут повстає лише у формі символічної конструкції після когось першого. Нудно і смішно (особливо там, де вітання Варіантам).

Аматорський дрім-поп від гурту кобіт, які навіть приблизно не розуміють феномен відьмацтва (чи готику), але, схоже, що десь чули про Bat for Lashes.

Безликий поп від зарюмсаної Коли вже давно потребує свого Карабаса-Барабаса, який хоч якось би оживив цю пластмасову маріонетку. Неошароварщина на полі океану вакарчукесок.

Розмай графоманії ніяк не допоможе сховати пустоту ще одного артиста, хоч ти свисти, хоч плач, хоч ти довіку пасись на території Tik Tu.

Привіт одноразовим міксам гурту Go_A від учасниці жахливого кавера треку Тетяни Кочергіної. Етноклубняк на втіху маленьким діткам. Бідний Роберт Майлз.

Львів'янин Монтеск'є якось зовсім не відчуває своїми інтонаціями ласкавий світ Володимира Свідзинського, а тому може давати лише стіну емо-кліше та псевдомістики. Але краще вже він, ніж Артем Пивоваров.