Iryn "Daydreaming" (2023)

Дебютний мініальбом скаліченого рнб від Ірини Ширікової в манірному образі виконавиці Iryn.

Лейб Pomitni (колишні Мазгі) полюбляє всілякий трешачок та непотріб. Чи то вони після спадку Потапа вже не можуть інакше, чи то вони так тримають у кишені якусь дулю від деяких українофобних обивателів країни.

Бездарний гурт Nazva, частівки Кладії Петрівни з пізньорадянською атмосферою російської попси, потьомкінський альбом "ДНК", базарний треш Анни Трінчер з костюмами Останнього москаля чи богомільна цнотливиця Дорофєєва в статусі офірної жертви перед врожаєм. Все це лейбл Pomitni, де лише останній Otoy якось спромігся нарешті стрибнути вище голови.

Виконавиці Iryn хтось сказав, що асексуальний танцюрист Монатик має щось спільне з рнб, і вона чомусь свято вірить у ці побрехеньки. Вона гада, що напрочуд ювелірна камінчиками, а насправді увесь її мініальбом є лише дешевою біжутерією жменями. Це не така вже й дивина нині в Україні. Калуша, Скофку, Хаса, Ганну Чорну та альону альону також записують до репу. Але це, звісно, що не реп, а те, що вважають репом у своїй куцій уяві фанати Ірини Федишин.

З подібних фейків й вилітає підробкою виконавиця Iryn зі своїм скаліченим рнб. Рожевими фантазіями про нього, де можна побачити лише банальний косплей з дешевими млостями, карикатурною сексуальністю та жахливими текстами вбік синтаксичної істерії ("Чи ти знаєш", "Доторкнись"). Своїми псевдосексуальними кривляннями вона може спокійно давати Мераю Кері на програмах про двійників зірок ("Доторкнись"). Коли вона голосно заявляє про те, що її фантазія немає меж, то це вже навіть не смішно з подібним матеріалом.

У неї нема навіть приблизного відчуття жанру. Там, де вона чомусь стає схожою на далеку родичку танцюриста Монатика, виникає суцільний маразм ("Що таке любов"). Це абсолютно дерев'яна, мертва форма косплею, де вона, як і Монатик, чомусь має дивні проблеми з розумінням певних нюансів української мови у сфері чуттєвості. Вона хоч в Україні живе чи де?

Ніхто не знає, для чого так калічити рнб. Ніхто не знає, що тут забув To Eternity ("Милий"), хоча він вже подарував цьогоріч українській музиці разом з The Curly такий різновид покручі, як асексуальний фанк. Може таки краще вдавати на екрані Тіну Кароль, яка думає, що дає саму Кайлі?

Навіть страшно показувати їй щось з Remi Wolf, адже примітивне мислення лейбла Pomitni спроможне зіпсувати будь-що на світі своїми аніматроніками. А що вже писати про щось значно делікатніше на кшталт швейцарки Vendredi sur Mer.