Молитва за Дубневича або етюд на блакитних панелях
Сакральні гризоти у Галичині з Дубневичем та Палацом Потоцьких.
Йодований сором вікендових страстей у Львові не зволікає лякати своїми покручами нашвидкуруч.
Апологія Ярослава Дубневича вченими мужами та нудненький трешачок на столі в Палаці Потоцьких вкотре чудово викривають загалу задавнені болячки та страхи місцевого соціуму від старого до малого.
I
Щит віри довкола Людини, Християнина та Українця Ярослава Дубневича від одного місцевого панотця не став чимось новим чи остаточним на галицьких палестинах. Сутичка цього апологета з усіма оглашенними зяяла інерційною реакцією мас, які періодично та свідомо страждають курячою пам'яттю та сліпотою у своїх затишних закутках.
Звісно, що греко-католицька душа-християнка має особливо волати за помсту до неба за таку несправедливість під час епохи рівності, де біля Дуба має сидіти Дим, Бєня, Ахмєт, а також дрібніші кенти, типу Зєлі чи Богдана. Але це лише звичайна констатація нинішньої ситуації з книги Об'явлення: "І зробить вона, щоб усім – малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам – було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не має знамена ймення звірини, або числа ймення його" (Об. 14, 16-17). Цікаво, як на цій ідеї лише ві Львові паразитує фарисейське Бієнале довіри (яке організували для захисту своїх капіталістів від чужих).
Каже апостол у посланні до Римлян: "Нема праведного ані одного; нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би, усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного" (3, 10-12). Відтак варто відразу повстати супостатом на безліч місцевих політиків (від Садового до Добродомова, Батенка та свободівців), які піарилися на Євромайдані чи загравали з регіоналами.
Найбільше наганяла у ці часи на беатифікацію Дубневича секта Садового, начебто ліберально-прогресивна (попри всі загравання його з релігійним електоратом) публіка. Але ж досвід Львівської садової республіки щиро повідає про те, що якщо раптом нагло прийдуть за Садовим (а наступному гравцеві скажуть приготуватися), то на його захист точно негайно ляже богомільними мощами цілий легіон бабусь та хіпстерів. Саме вони розповідатимуть усім про дивовижний поділ Пелчинського ставу під час переходу туристів у центр або ж пампух небесний, яким Садовий нагодував усіх спраглих у гастрономічній пустелі.
А як свого часу золочівські святі отці ісполаяли деспотом укропівця Батенка аж до догани від владики Венедикта.
І варто зазначити, що клерикальна модель неустанної адорації певного ім'ярека справно працює й поза зоною її досяжності. Десь трохи закрутити гаєчки !Фесту у Львові, як відразу полетять цілі вагони іконографії про святих страстотерпців-безсрібників (Худо та Назарук) у червоних ногавицях на парсунах. Бо ніхто з грішних чомусь у тих апокрифах не розумітиме їхнього світлого візіонерства з-за кордону, і саме тому вони так страждають у цьому місті ретроградних гадючників, ніби Лот зі сім'єю у Содомі.
Так тут вкотре виникає запитання про градацію токсичних бізнесів у Львові, яку свого часу запропонувала секта Садового на правах безтомосної індульгенції з інквізицією. Тому що чим на цьому тлі Дубневич чи Гріша токсичніші за !Фест, Рущишина (там варто лише глянути одним оком на ідилічну світлинку його галицької родини) чи Садового? Чи за Мацеха з його Lem Station та хуторянськими футурологами (з Пекарем на чолі) з Інституту міста товариша Кобзарєва в прислузі? Чим їхнє хуторянство краще за хуторянство ток-шоу Говорить Великий Львів, яке цілим каналом могло зайти гарячим контентом на територію почившого ЗІКу? Але чи то не можуть, чи то не вміють, чи то їм просто комфортно бабратися з персонажами на кшталт Коцаби, Хоміва чи Іваночко.
Усім цим бізнесменам-політикам просто бракує свого Річарда Касла, який би биттєписав усі страждання їхніх душ в цьому лукавому світі юдолі з такою мінливістю моральних орієнтирів у швидкоплинній ситуації. Все це вже було і в Франкла в концтаборі, і в Бунюеля про Симеона пустельника, і трохи в прес-службі Садового. Дивно, як прогресивні фанатики не добачають у тій ситуації улюблений тренд ліберальної публіки в сучасному кінематографі з його неоднозначністю персонажів і відсутністю чіткого розподілу на чорне та біле. Тут варто лише не зважати на деякі профанні погляди щодо Джокера чи Місячного пса з The Beach Bum Гармоні Коріна.
Вважати, оскільки нехристі вже навіть Ленні Белардо назвали антихристом за поступове підштовхування до преображення деяких персонажів їхньою мовою. Саме так, зрештою, кардинал Анджело Воєлло перейшов від еротичної фіксації на допотопну архаїку до любові до живої Церкви. Саме з Африки Молодого Папи й припливає корабликом до отця Юстина Бойка довершена метафора теперішнього стану Церкви. Це там, де бідосі замість того, щоб жменями зачерпувати потоки води живої, злизують зі скла надвечірній конденсат під прикладами бойкої охорони. Звичайно, що ніхто зі секулярної кінокритики цього моменту навіть не зауважив за буянням зовнішнього у кадрі. І закономірно, що у новому сезоні Ленні лежить у комі, наче Ісус у гробівці.
Відтак, а чи можна вважати історію з Дубневичем наступом на світове галичанство? Хіба ж це лише питомо галицька конструкція? Подібнім страждають в усіх областях України, а не лише галичани, як про це співає Гріша в треці "Галичина" про всіх підряд (лібералів та ретроградів).
II
У цнотливенькому трешику а-ля Maruv ("Дикі танці" Руслани двадцать лєт спустя) на сакральному столику в Блакитній залі Палацу Потоцьких нема ні шоу, ні провокації, а лиш один сміх з рівня школярських скандалів а-ля порноакторка зі Золочева.
Українська реклама (окрім деяких випадків) нічого крім трешу чи плагіату вигадати не може. Саме тому їхні місцеві послідовники почали унісоном навіщось з переляку порівнювати сей убогий треш з кліпом The Carters (Beyonce & Jay-Z) "Ape Shit" (вони ще б "Lemonad" згадали). А деякі львівські рагулі навіть додумались цитувати на цю тему пуссі-репера Гаврика, типу, авторитета в хіп-хопі, ага.
Феміністично-пацаняча лірика "Ape Shit", до речі, є таким собі продовженням треку "Lift Off" Каньє Веста та Jay Z (з Бейонсе, звісно, на фітах) на альбомі "Watch the Throne" (2011), там, де всі ми (тобто ця свята трійця) – суперстари, ікони стилю, ніхто крім нас, зірки нас вітають, а всі інші – ідуть лісом. Каньє нині Бог, Джей-Зі та Бейонсе – також в статусі, кров з молоком, і скільки ж вже минуло з того часу, як геттівська босота семплила класичну музичку для ґанстових двіжів. А у цей час біла культура лазить сиропним павучком Біллі Айліш та навіть претендує на альбом року, хоча є дебютник Nilüfer Yanya, два альбоми Big Thief, новий від Aldous Harding, соло-дебютник Kim Gordon та нова FKA twigs.
В українських рекламістів та хіпстерів з ліберально-феміністичним в голові традиційні проблеми з розумом та фантазією. Ось ця дівчинка у спідньому могла б, наприклад, здорово виявляти те, що на споді. Кидати гасла: "Возняк – барига та експлуататор", "Верніть Ягоду народу, а манускрипти – масам". Могла б за той час обпісяти цівочкою мізогінні картини в галереї чи позаклеювати гігієнічними прокладками їхній експлуатаційний та об'єктиваційний інтим.
Або ж просто виступити на захист львівського кінокритика Станіслава Тарасенка на якого фейсами напосілись неадекватні феміни за рецензію на нових Ангелів Чарлі. Могла б вона запросто потертись промежиною за кутик столу, де сидів колись Янукович, Ганна Герман чи Калетник. Чи обтрусити гарячими чреслами стілець з якого Стригун колись кидав осанни Янику. Могла б, зрештою, погукати Матку Боску Ченстоховську, щоб та прогнала Возняка чи якось його напоумила. Замість цього вона щось там непорочно вигинається на хуторянський копил, ніби це якесь наївне українське кіно, типу, Додому.
Все це ще раз нагадує про виставку "Квантовий стрибок Шевченка" від мистця Олександра Грєхова. Банальне заробітчанство та паразитування на поп-арті. Поза контекстом, провокацією чи скандалом. Якби задрочена хіпстота не почала загортати цю пургу в папірчики начебто прогресивного мислення, то хто б про все це зараз згадував, як і того маразматичного вірменина з його "Парадом членів" а-ля перший клас друга чверть.
І тут, і там аналіз затуляють актуальною повісткою, починають тупняк про якісь скрєпи, і в тому протистоянні прогресивних світочів та затурканих свободівок вони жити не можуть один без одного (казус Фаріон-Подоляк). Свободівка Бабінська повстає у їхній інфантильній уяві якоюсь матримоніальною бабехою з качалкою в руках і після трьох серіалів та майже десятка фільмів про антисоціальні дивацтва галицьких аборигенів можна вже свято вірити в спланованість такої акції (мали ж там бути якісь відеокамери).
Цей нібито антиклерикальний треш заводить місцевих лібералів у нетрі неадекватних ілюзій. Завжди смішно спостерігати за тим, як вони у своїх бульбашках щастя, у паралельній реальності, починають роздупляти існування того чи іншого свободівського персонажа. Яка тут може бути священна війна з ретроградністю та галицькою затурканістю, якщо ті ж самі люди водночас хавають цнотливий галицький панк Бетон про бабусь.
Звісно, що всі вони синьоокі титани на тлі свободівських недобитків, але де всі вони були, коли треба було лайкати та шерити альбоми Брата, Пирожка, його виставку чи того ж Паліндрома та Кумара? Хіба не це все хоч якось виводить Галичину на адекватну орбіту, а не істеричний ґвалт про труси?
А родовід трешику в стінах Палацу Потоцьких можна відстежувати вже достатньо давно. Ось цей треш у чоботях. Скандал з Ягодою. Торішній маскарад Возняка. Щорічні капітули журналу Ї, ті імпрези львівської сметанки, які так освячує жовтавим (психіатричним), освітленням Дзеркальної зали. Всі ті масончики з жезлами та відзнаками таємної посвяти у провінційне цабе, де відразу варто згадувати швейкове: "ці великі пани здебільшого педерасти".
Чи мають ці збіговиська щось спільне з галицькою побожністю? Навряд. Звичайне містечкове жлобство. Всі вони знаються роками, дружать сім'ями, колєгують, труться, мнуться руками, миються, і око один одному не виклюють. І це нове покоління львівської богемки (і всіх тих, типу, лібералів) не менш лизоблюдне, інфантильне та безхребетне, ніж старше (за окремими винятками, звісно). Ось де свята Галичина, а не тільки там, де вони собі думають.